Права людини в
нашій країні – словосполучення, яке ще нестійко балансує на осі суспільних та
правових відносин. А що вже говорити про маргіналізовані групи населення, які
потребують більшого захисту? Одними із таких є представники секс-індустрії.
Про проблеми,
із якими стикаються робітники комерційного сексу, про досвід інших країн та про
легалізацію надання послуг сексуального характеру розповіла Наталія Ісаєва –
Голова Правління Кіровоградського Обласного відділення та виконуюча обов’язки
Голови Правління Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф».
Доброго дня, пані Наталіє! Розкажіть, будь ласка, як давно Ви працюєте в
організації і чому обрали саме такий напрям роботи?
В “Легалайф”
працюю з 2009 року, фактично із дня офіційної реєстрації Ліги.
У минулому я
була секс-працівницею і на власній шкірі відчула багаточисленні порушення моїх
прав. От із цього і почалася активна життєва позиція в боротьбі за їх
відновлення та допомозі іншим.
Із якими проблемами та ризиками найчастіше зустрічаються робітники комерційного
сексу?
Перш за все –
це ризик втрати життя і власної безпеки в цілому. Також важливою проблемою
залишається безкарність злочинців, коли міліція ігнорує звернення
секс-працівників стосовно зґвалтування і крадіжки особистих речей. Часто
правоохоронці перекладають всю відповідальність на саму жертву злочину –
мовляв, нема чого займатися такою діяльністю.
Чи має місце шантаж та жорстоке поводження?
Ох, постійно.
І в основному - зі сторони працівників міліції, хоча і від клієнтів також.
Щоб не складати
протоколи про порушення, у секс-працівниць вимагають гроші. Або, все ж-таки,
жінки погоджуються на складання протоколів, щоб їм не підкинули наркотики.
Також міліціонери шантажують, що розголосять родичам та дітям в школі про
статус цих осіб.
Якщо порівнювати ситуацію із дотриманням прав секс-працівниць в Україні та
інших країнах, чи суттєві відмінності?
Говорячи про
країни пострадянського простору, наприклад, Киргизстран, то там спочатку була
кримінальна відповідальність за секс-роботу, згодом – адміністративна, а зараз
така діяльність не карається. Але міліція все одно вимагає гроші, знаходячи
дріб’язкові причини - не там стоїш, не так усміхаєшся, палиш в недозволеному
місці, бо існує стереотип, що у секс-працівників дуже великий заробіток і він
легкий.
В інших
країнах, де секс-індустрія регульована державою, наприклад, в Угорщині, інтимні
послуги за гроші дозволені, але індивідуально, в своєму приміщенні, не ближче
25 метрів до школи. Бо там вже є діалог влади із працівниками сфери сексуальних
послуг. І я вважаю нормальним явищем, коли секс-індустрія визнана роботою, за
яку платяться податки та проходиться медкомісія. Найвільнішою ж в такому
розумінні є Нова Зеландія, де секс-послуги повністю легалізовані, не
регулюються державою і жодними нормами.
Чи правда те, що міліція є одним із найбільших порушників прав Ваших
підопічних? Якщо так, то які були випадки і яким чином захиститися від цього?
Нажаль,
правда. Наше Кіровоградське відділення Ліги “Легалайф” проводило дослідження за
підтримки Фундації Інституту відкритого суспільства (FOSI), згідно з яким
основними порушниками є працівники правоохоронних органів, на другому місці
клієнти (теж можуть бути правоохоронними органами, які користуються послугами
секс-працівників), а на третьому – інші органи влади.
Були факти
зґвалтування та доведення до самогубства зі сторони міліції. Як із цим боротися
– я не знаю, бо все залежить від доступу до правосуддя. Розумієте, особі, яка
надає послуги сексуального характеру в такому разі потрібно відкрити свою
конфіденційність, зізнатися у діяльності і разом з тим – визнати, що вона є
порушником адміністративного кодексу. Тому доводиться писати заяву у міліцію не
як робітник комерційного сексу, а як проста людина.
Таким чином,
на наш офіційний запит в МВС надійшла відповідь, що порушень прав
секс-працівників та заяв з їхньої сторони не було.
Був навіть
такий випадок, коли наша підопічна перебувала в пологовому будинку, народжувала
дитину, а на неї в цей день склали протокол, що вона “надавала сексуальні
послуги за винагороду невідомій особі”. Це якийсь нонсенс.
Все-таки, чи є
ефективні шляхи зупинити міліцейське свавілля по
відношенню до секс-працівниць?
У нас діє
проект по фіксації порушень прав робітників комерційного сексу зі сторони
міліції. Ми збираємо дані, анонімно анкетуємо на предмет виявлення випадків
вимагання грошей працівниками правоохоронних органів. Нажаль, доказова база –
аудіо та відео, що зафіксували діалог між правоохоронцем і секс-працівником, не
приймається до уваги при повідомленні про порушення. В результаті чого у справі
записують, що офіційно документального підтвердження порушення з боку правоохоронців
не було.
Але після
наших звернень до прокуратури, кількість таких випадків зменшується, або,
принаймні, вони перестають бути надто явними. Проте погони не летять, з посад
нікого не звільняють.
Все ж-таки,
коли правоохоронці знають, що за ними іде так зване громадське спостереження,
вони більше намагаються дотримуватися меж законів.
Чи доводилося вам особисто стикатися із нерозумінням, осудом у суспільстві?
Нажаль, так. В
основному починаються розмови з того, що це аморально і не так, як повинно
бути. В той же час це сама давня професія. У багатьох стереотипи, що всі
секс-працівниці – наркозалежні, відсталі люди і таке інше. Показуючи на
власному прикладі, що це не так, що я маю роботу, сім’ю, то суспільна думка
починає потроху змінюватися.
Як Ви вважаєте - можливо змінити ставлення у суспільстві до такого роду
діяльності?
Знаєте,
можливо – якщо, скажімо, врахувати, що різниця між ВІЛ-позитивними людьми та
секс-працівниками у тому, що інфекція залишається назавжди, а послуги
сексуального характеру можна перестати надавати зі зміною життєвих обставин та
пріоритетів: з’явилася сім’я, діти, змінилася сфера діяльності.
В соціальних
мережах ведуться обговорення з приводу легалізації та декриміналізації такої
роботи. Є багато прихильників узаконення секс-роботи, бо це б знизило рівень
злочинності, пов’язаний зі зґвалтуваннями й інфекціями.
Що вже зроблено і куди рухатися далі?
Наша Ліга
проводить просвітницьку роботу, в ході реалізації якої розповідаємо, що
секс-працівники – це ті ж люди, які нічим іншим, окрім роду діяльності, не
відрізняються.
Щоб
секс-індустрія була визнаною як професія, потрібний діалог із владою для зміни
законодавства. Але, наприклад, на конференцію, яку ми робили в минулому році,
не прийшов жодний представник влади, окрім охорони здоров'я. МВС взагалі не йде
на жодні переговори. Можливо, тому, що це їхня “годівниця”. Проституція, зброя
і наркотики - це все під дахом міліції.
Як скоро, на Вашу думку, секс-робота в Україні буде визнаною як професія?
Правду кажучи,
не знаю (сміється, - прим.авт.). Близько 10 років ми рухалися до того, щоб
зняти кримінальну відповідальність за надання комерційних секс-послуг,
приблизно стільки ж часу потрібно іти до відміни адміністративної
відповідальності, а вже потім говорити і про легалізацію.
Багато хто
висловлює побоювання, що це може спричинити появу великої кількості
секс-робітників. Але ж якщо для людини це з самого початку було аморальним, то
хіба після легалізації в неї зміниться мораль і вона подасться у секс-бізнес? Я
переконана, що ні.
Якби Ви мали можливість щось змінити для досягнення цілей «Всеукраїнської
Ліги «Легалайф», що б це було?
Думаю, що для
досягнення цілей нам знадобиться хоча б декілька депутатів, які напишуть
законопроект і пролобіююють його для легалізації комерційного сексу, чи хоча б
відміни адміністративної статті за таку дільність. Зрозуміло, що все потрібно
робити послідовно та логічно. Діалог із владою теж має бути зручним і владі і
секс-працівникам, щоб це не обмежувало прав обох сторін і було взаємовигідно
для суспільства в плані податків.
Асоціація УМДПЛ
Джерело
Асоціація УМДПЛ
Джерело
Немає коментарів:
Дописати коментар