неділя, 23 лютого 2014 р.

Віктор Пушкар. Українська ‪культура‬: чи є ‪‎вихід‬ ‪‎через‬‪ "‎прачєчную"‬?

1) В якому співвідношенні перебувають міністерство і культура.

Досить довгий час, приблизно до 1956 року, міністерства не було. А культура із змінним успіхом існувала. За дуже стриманими оцінками, вона старша за радянську бюрократичну установу на декілька сторіч. Але саме радянська структура та символічна спадщина керівного органу значною мірою заважають сприймати культуру сучасного світу. Серед можливих раціональних функцій більш-менш виконується лише одна - розподіл бюджетних коштів між бюджетними установами з цілком передбачуваними витратами розподільників. Це в першу чергу музеї, бібліотеки і державні творчі колективи, творчість яких, за деякими щасливими винятками, нав'язливо відтворює кінець 50-х в УРСР.


Що стосується збереження спадщини, нерухому спадщину руйнують. Хто в останні 10 років хоч раз спостерігав державного охоронця пам'яток, що заважає знести історичну споруду, напишіть, а краще намалюйте. Рухому спадщину інтенсивно розкрадають. Хіба що регулярно реформується Порядок переміщення історичних цінностей через кордон. Раніше він був Інструкцією, а тепер став Порядком. Це напевне суттєво міняє справу.

Стосовно мистецьких інновацій, експериментів, напрямків подальшого розвитку, для співробітників міністерства це абсолютно стороння термінологія. То звідки візьмуться відповідні дії, спрямовані хоч на якусь підтримку сучасних культурних явищ? Тільки традиція, і то пропущена через специфічний фільтр радянщини.

Репрезентація вітчизняної культури в світі відбувається настільки інтенсивно, що за 2013 рік не проведено жодного заходу за межами України. А в 2012 році приблизно двічі забезпечено відвідання фестивалів делегаціями (джерело - офіційний сайт МінКульту).

Культурний підйом, який за цілим рядом ознак спостерігався в останні 2-3 роки, відбувався переважно поза державним сектором, незалежно від взаємодії з міністерством, і в багатьох випадках всупереч державній політиці, спрямованій на масову дебілізацію населення та пропаганду радянського консерватизму.

2) Чи можна ліквідувати неліквідне?

Звичайно, коли один випадково виконуючий обов'язки зміниться іншим, нам може повезти із гарною людиною, яка зможе на одному диханні вимовити назву своєї посади. Але більшості претендентів доведеться глибоко вдихнути посередині. "Начальник відділу аналізу та прогнозування діяльності навчальних закладів управління стратегічного планування культурного розвитку та регіональної політики у сфері культури Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтв та освіти". Де конкретно погуляв постмодернізм, так це у створенні організаційної структури і визначенні відповідних функцій.

Спільною властивістю органів влади, що в становилась в 2010 році, була патологічна нездатність взаємодіяти з експертними спільнотами. Громадські ради, створені в цей період, вражали своєю непрофесійністю та політичною ангажованістю. В громадській раді МінКульта також засідають особи без профільної освіти та досвіду роботи в галузі культури, включно з представником асоціації власників житла і патентованим шукачем фашистів в несподіваних місцях.

Одним з розумних виходів є ліквідація міністерства, та наступна трансформація його в агенцію, що сприяє розвитку культури. З наголосом на інноваційній функції, на репрезентації культурних досягнень в світі. Щоб залишити міністерству властиві йому охранительні функції, а інноваційні винести в нову агенцію, варто спочатку з'ясувати, де між ними проходить межа. Чи кожна установа має отримати чіткі ознаки охранительної або інноваційної; і чи завжди ці ознаки є взаємовиключними? Куди ми подінемо авангард минулого сторіччя, або сучасні за датою цікаві твори консервативних авторів? Скоріш за все, в нас нема опції інституційно розділіти Суч і НеСуч української культури та побудувати між ними стіну з колючим дротом. Також важко повністю відокремити фукції репрезентації культури для внутрішнього і зовнішнього користування. Адже цільова аудиторія художнього твору, музейної колекції, тощо, типово включає і співвітчизників, і іноземців.

Єдиним стримуючим ліквідацію "зайвої" установи чинником є наявність у неї корисних функцій. Наприклад, оплати комунальних послуг. Або виплати зарплат працівникам бюджетних установ. Доки нової агенції не створено, старе міністерство має якось відпрацювати перехідний період. А далі працюватиме приблизний український аналог Британської Ради, або ж Польського інституту.

3) Оновленій країні напевне потрібна оновлена культура. Зміна художніх форм та сенсів, що передаються цими формами. А також, напевне, відповідна зміна практик створення та споживання культурного продукта.

Просте "перезавантаження" завислої пострадянської системи необхідно призведе до наступних зависань. Заміна тіл в керівних кріслах є необхідним, але навряд достатнім кроком. Ті самі люди, які роками скаржаться на непрофесіоналізм і корумпованість чиновництва, мають зрештою взяти на себе відповідальність за ситуацію. Інакше добре відомі нам персонажі знову будуть керувати, як уміють. А ви - знову скаржитись на тих, хто злив (зрадив) Майдан...

Про необіхідність ліквідації Міністерства культури

Немає коментарів:

Дописати коментар