Марта Франчук : Ніхто не знав, що далі,але всі йшли на Майдан

Все це почалося тієї листопадової ночі 21. Пройшов рік, і сотні, тисячі людей знову прийшли на це місця, освячене свободою і кров’ю. Ще рік тому для більшості людей Майдан не асоціювався з чимось величним, світлим, місцем гідності та любові до своєї Батьківщини, народу; не асоціювався із свободою, проте згодом, всього через декілька днів, про це місце та людей Майдану говоритиме увесь світ. Ними пишатимуться, захоплюватимуться, їм співчуватимуть та заздритимуть. Українці почнуть асоціюватися із неймовірно сильною нацією, та кожен зі всіх куточків Європи прагнутиме відвідати це істинне місце справжньої свободи та справедливості. Українці доведуть, що вони не просто так інертно існують у власній державі, а що їм дійсно не все одно, як виглядатиме їхнє майбутнє та майбутнє країни,яку вони обожнюють.

Листопадова ніч 21…Саме тоді зародилося відчуття того, що почнеться революція, яка переросте у криваву війну. Я була впевнена, що на цей раз українці зроблять все, аби досягнути гідного та справедливого життя. Тоді ще ніхто не знаю про це, але вже тоді зароджувалась революція, про яку знатиме весь світ, про яку говоритимуть всі та всюди, яку підтримуватимуть мільйони людей зі всього світу. Але це був початок…. Ніхто не знав, що далі,але всі йшли на Майдан. Всі несли на своїх плечах державний стяг або іншу державну символіку із гордо піднятою головою…нарешті українці сміливо показали свою любов до України, нарешті вони не соромилися просто слухати українських пісень і співати їх будь-де, навіть у метро, нарешті вони могли вільно молитися за свою Батьківщину, ту, яка вічно грітиме їхнє серце…Це так неймовірно та захопливо бути в центрі виру революції, стояти пліч-о-пліч із своїми однодумцями, які мають спільні погляди на майбутнє власної держави. Бути в центрі того, про що говорять мільйони, творити історію. Так зворушливо бачити і чути, як люди віддають останнї сили, здоровя, заощадження «За Україну», за її майбутнє….Чесно, сльози в такі моменти навертаються на очі. Так не хочеться, щоб люди знову розчарувалися. Так не хочеться, щоб ті герої, які зараз воюють за нас з Вами на Донбасі, були забутими та розчарованими. Хочу, щоб вони,як і всі герої Небесної сотні, завжди були в нашій пам'яті та серцях завжди.
Чесно, тепер я точно вірю, вірю та знаю,що люди ніколи не опустять руки, що вони кожного разу вилазитимуть із своїх будинків, офісів для того, щоб боротись за своє майбутнє і майбутнє своїх дітей. Я також боротимусь, і ніхто і ніколи не витре, не вирве з мого серця мою любов до тієї землі, на якій я народилася…
І сьогодні, в річницю початку Майдану там зібралися справді ті, для кого це слово «Майдан», революція, не були пустим місцем, які всіх себе та все своє здоров’я віддавали задля того, чого вони прагнуть – нової, вільної та гідної Європейської держави.
Marta Franchuk