СЕМЕН СЕМЕНЧЕНКО – ГОЛОВА ДОНЕЦЬКОЇ ОДА?

Незабаром прийде вже той час, коли на Сході закінчиться війна, терористи будуть знешкоджені й розпочнеться відбудова господарства краю, добряче поруйнованого в перебігу бойових дій.

Президентові потрібно буде призначити нових очільників фронтових областей, зокрема Донецької, бо чинний голова місцевої ОДА Сергій Тарута (бізнес-партнер і креатура олігарха Р.Ахметова) продемонстрував свою цілковиту неадекватність цій посаді в умовах складної суспільно-політичної ситуації на Донбасі.

Гадаю, кращої кандидатури на посаду керівника області , ніж Семен Семенченко, немає (лише б він погодився на таку пропозицію!)

Головний аргумент «за» щодо командира батальйону «Донбас» - це, звичайно, його український патріотизм і його реальна боротьба із сепаратизмом, продемонстровані ним не на словах, а на полі бою, де він ризикував власним життям.

При цьомуС.Семенченко виявив видатні організаторські здібності, знайшовши сотні сміливців-патріотів у зазомбованому російською пропагандою краї й створивши з них боєздатний підрозділ, який успішно, без великих втрат воює проти російських спецпризначенців та їхніх українських посіпак.

Якщо ж іще врахувати, що Семен Семенченко – не фаховий військовий, а людина цілком мирної професії – підприємець, то викликає подив і захоплення неординарність, багатогранність цієї героїчної постаті.

Семен Семенченко – одна з тих пасіонарних особистостей, що зринають на гребені історичних подій з гущі народних мас під час війн, революцій та інших катаклізмів, коли ситуація вимагає волі, рішучості, самозреченості задля порятунку справи.

Тоді й з’являються лідери, які – серед хаосу, зрадництва й боягузтва – сміливо беруть ініціативу в свої руки, організовують маси й твердою рукою ведуть їх на боротьбу з ворогом , боронячи рідний народ.

Саме так діяли свого часу сотник Євген Коновалець, створивши в жовтні-листопаді 1917 р. курінь січових стрільців, що  став зародком армії УНР, Дмитро Вітовський під час Листопадового чину 1918 р. у Львові, десятки народних ватажків періоду української революції 1917-1921 р. та часів збройного опору УПА.

Думаю, що Семен Семенченко набагато ефективніше працював би на посаді навіть міністра оборони, ніж дипломовані генерали, які виконували ці обов’язки дотепер. Він на власному бойовому досвіді вивчив особливості гібридної й інформаційної війни, що ведеться проти України, спілкуючись щодня з населенням театру воєнних дій. Він знає потреби бойових частин і зумів би оперативно налагодити постачання їх усім необхідним, викорінивши енергійними заходами корупцію та бюрократичну тяганину в армії.

З нечисленних інтерв’ю з комбатом «Донбасу» (див. тут і тут), з його виступів та дій видно, що він добре орієнтується в політиці й економіці країни, має раціональні погляди щодо відокремлення бізнесу від влади й усунення олігархів із політичного життя держави .

Така позиція бойового командира є особливо важливою для керівника Донецького краю, де олігархат фактично закріпачив й зазомбував населення реґіону, довівши його до крайніх злиднів і масового безробіття, а тепер ще й випустив з нього ріки крові, розв’язавши братовбивчу війну під проводом російських окупантів.

Призначення С.Семенченка головою ДонОДА може покласти початок процесові деолігархізації всієї країни, що є вкрай актуальним для забезпечення її успішного розвитку.

Це призначення було б логічним продовженням політики Президента з надання владних повноважень в проблемних місцевостях Донбасу військовим, що власними діями продемонстрували відданість принципам територіальної цілісності держави й готовність захищати їх ціною свого життя.

Така політика є цілком виправданою в теперішніх умовах, коли в зоні воєнного конфлікту діють найманці, терористи й диверсанти, а голови місцевих адміністрацій, окрім суто господарських завдань, повинні розв’язувати й воєнні, нерідко у взаємодії з військовим командуванням.

Проте, чи не найважливішим з усіх завдань буде тут проведення грамотної україноцентричної інформаційної політики, нейтралізація в свідомості місцевих громадян сформованого російськими й олігархічними ЗМІ ворожого ставлення до центральної української влади, без чого нормалізувати життя реґіону не видається можливим.

Упевнений, що й із цим завданням С.Семенченко впорався б якнайкраще, бо він добре знає місцевих людей, проживши в їхньому середовищі багато років, маючи водночас тверді державницькі переконання.

Тож, пане Президенте, не вагайтеся довірити цивільну владу в проблемному реґіоні командирам, що довели свою ефективність на полі бою. Подивившися не раз в очі смерті, вони дізналися  про справжню ціну людського життя. Їх буде важко, а то й неможливо купити або залякати, і така стійкість -  найважливіше, що потрібно зараз керівникам на Сході, в якого попереду ще драматичні процеси десовєтизації, декомунізації,  деолігархізації.

В’ячеслав Гнатюк,

П. С. Цікаво, що окрім виступів Семенченка, автор (очевидно псевдонім) не надав жодного аргументу на користь його кандидатури. А область складна. Тут виступами не обійтися...