суботу, 22 листопада 2014 р.

Олена М. Спогад про Майдан

Озираючись назад та повертаючись до подій Майдану Гідності… розумієш, що вибору як такого і не було. Не стояло питання піти чи ні. Свобода, життя… А є життя без свободи? Для мене напевно ні. Якою б комфортною не була б вязниця, вона залишиться вязницею. Чи було страшно? Так. Усі мають страх, однак він притупляється, коли думаєш, в якій країні ми прокинемося завтра. Спочатку Майдан був мирним. Люди вийшли, бо набридло що нас влада мала за «бидло», «отару овець»… Угоду про асоціацію з ЄС відклали, а замість свободи ми отримали «диктаторські закони»… Фактично країна опинилася під диктатурою, без захисту прав і свобод людини, доступу до інформації, свободи слова.

Після побиття студентів під стелою на Майдані мирний протест перетворився у помсту. Ніч на 30 листопада стала початком кінця влади, влади «наглядачів від сім’ї Януковича». Новини були жахливі… вцілілих студентів та активістів переховують монахи в Михайлівському соборі, «Беркут» спробував виломати ворота, взяв їх в облогу, в Києві на вулицях арешти…  Вже зранку кияни стали підтягуватися до Михайлівської площі. Автомобільні сирени, звони Михайлівського собору та нескінченний потік людей. Україна повстала. Біля пам’ятника княгині Ользі збудували сцену… Вже під вечір площа насилу вміщувала всіх людей. Але потік не меншав. «Досить, зрозумійте, нас дістало!», «Зека геть!», «Україна вставай!»…  Люди пійшли на Майдан. І на той час протест ще таки був мирним. Після мітингу на Майдані частина людей о першій пішла на Банкову до адміністрації президента. .. Багато питань. І до провокацій, і до послідующих арештів протестувальників, і до трактора…. Який якимось невідомим чином опинився в центрі міста в урядовому кварталі… Безхозний трактор. І молоді хлопці – призивники, які стояли під адміністрацією… А за спинами у них ховався «Беркут». Влада спробувала зробити з них «хлопчиків для биття», виставивши навіть без щитів. Треба було отримати привід для силового розгону… Яким і скористалися. Наступного дня на Майдані вже будували барикади.
Літні люди… Кияни. Вони надихали своїм прикладом. Старенька бабця, яка несла у пакетику трошки печива, банку з огірками,грамів двісті цукру на пів пачки масла… З її пенсією розумієш, що тиждень вона приречена на голодування… Стара жінка з малими онуками катять покришки. Старий бомж несе скляну тару з смітника…. Згодиться для коктейлів Молотова.  Молодиця на підборах, коротка спідничка та шуба з натурального хутра… Вона ледь тримається на тих височенних підборах… Крига… але котить поперед себе покришки… У місті не працює метро. Лівий берег, правий берег… Люди йдуть на Майдан пішки... Хто має машину, підвозять безкоштовно. Щовечора після роботи на палаючу площу. Всіх не перебють.  Подяка старому меру Омельченко за бруківку…
Обличча просять не фотографувати… Усі мають страх, однак він притупляється, коли думаєш, в якій країні ми прокинемося завтра. І розуміння, що того завтра може не бути зовсім…
Палає Будинок профспілок але Майдан стоїть.  Силовики травлять газом… Між людьми та силовиками лише вогонь, він єдиний захист. Якщо вогонь погасне –  кінець. І весь Київ везе шини. Несе шини… Як хто може… Бруківка, кийки, коктейлі Молотова проти пуль. Важко згадувати.
Майдан, 20 лютого… звільнили від «Беркуту». Люди як привиди… Обличча в усіх як маски. Сірі, напружені, злі… Але й рішучі. На пів шосту пішла група до готелю Москва. Шукали ще одного снайпера...
Полювання на тітушок вулицями Києва. Звезли наволоч з тюрем, б’ють машини…  Люди обєднуються в загони самооборони.
Наступні дні були ще важче… Майдан прощався з загиблими. Три дні тривало вшанування пам’яті загиблих героїв з Небесної сотні. Три дні сліз та болю.
На Майдані народилася нова Україна, нове громадянське суспільство.  Що до трійки опозиції… Не покидало враження, що вони самі налякані Майданом і пливуть по течії.   Вільні люди потребують вільної країни. Люди були обуренні підписанням ганебної угоди між трійкою опозиції та Януковичем. І сотник Самооборони Майдану Парасюк , поставивши ультиматум і владі, і опозиції практично змінив перебіг історії. Слова ніщо, тільки вчинки щось важать у цьому світі.  Люди змінилися, але на жаль не політики при владі.
Майдан Гідності, людська гідність не має національності. Саме тому на Майдані під прапорами України були і єврейська сотня, і вірмени, білоруси, грузини, росіяни та багато інших героїв…  Не люди для влади, для держави, а влада та держава для людей. Нажаль і нині ті, хто при владі про це не розуміють, чи не бажають розуміти.

Немає коментарів:

Дописати коментар