Про силові дії української держави на Донбасі

Взагалі силові дії української держави на Донбасі, як на мене, мають дві основні конкретні задачі (окрім абстрактної задачі захисну суверенітету та територіальної цінності, як самоцінних сутностей).

Задача № 1 - захистити власних громадян на території Донбасу від всього того, що несе ДНР-ЛНР. Це основне призначення держави - захищати своїх громадян від терористів та іноземних загарбників.

Задача № 2 - захистити власних громадян на вільних територіях від захоплення. Ясно, що якщо не діяти силовим шляхом, то захоплять все, з відповідними наслідками для захоплених території та України в цілому. Так і відбувалося, поки не почали діяти силовики.

Україна намагалася звільнити окуповані території Донбасу та своїх громадян на цих теренах із застосуванням всіх доступних силових засобів, за винятком хіба загальної мобілізації, але вдалося звільнити лише частину окупованих територій.

На цьому етапі склалася ситуація, коли Україна де-факто визнала неспроможність звільнення окупованих територій силовим шляхом, визнала, що ці території лишаться поза контролем уряду, і неясно як довго.

В цій ситуації над досягнення задачі № 2 держава продовжує працювати в міру своїх здібностей і можливостей: СБУ ловить диверсантів на контрольованій урядом території, армія не пускає туди бандитів і російські війська, будує якісь інженерні укріплення тощо.

Тоді як із розв'язанням задачі № 1 є проблеми. Держава фактично визнала неможливість захистити своїх громадян з окупованих районів Донбасу шляхом звільнення цих територій від бойовиків, але не пропонує ніяких альтернативних засобів захисту цих громадян. Зобов*язання держави перед цими громадянами не скасовуються через брак в держави достатньо потужних силових структур, вони залишаються в силі. Серед цих громадян є такі, що вочевидь не усвідомлюють себе українцями і не бачать себе громадянами саме України, але є й абсолютно нормальні лояльні українські громадяни, і держава не має ані формальних, ані моральних підстав кинути їх напризволяще в тій ситуації, в якій вони опинилися.

Якщо у серпні українці на зайнятих територіях могли сподіватися, що їх скоро звільнять силові структури їхньої держави і кошмар скінчиться, зараз вже ясно, що цього їм годі чекати. Тому з вересня ці громадяни ставлять цілком закономірне питання - що буде з ними далі.

За цих умов держава повинна негайно розробити і запустити програми підтримки тих своїх громадян, які виявилися постраждалими внаслідок російсько-терористичної атаки на Донбас і неспроможності держави дати відсіч цій агресії.

Парламент зусиллями громадянських активістів (зокрема, Boris Zakharov) ухвалив "Закон про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", але в ньому йдеться здебільшого про те, щоби забезпечити переміщеним особам реалізацію тих прав, які вони мають, але не можуть реалізувати через переміщення. Він не пропонує ніяких ясних відповідей на питання громадян окупованих територій - як їм жити далі.

Мабуть, за таких умов було би чесним запропонувати українцям покидати окуповані території Донбасу і продовжувати своє життя в інших регіонах України, Держава могла б, наприклад, стимулювати заселення переміщеними особами невеликих містечок і селищ (де як раз є проблема з працездатним населенням через міграцію до великих міст) шляхом пропонування їм податкових пільг у випадку підприємницької діяльності в цих місцях, надавати податкові пільги підприємцям, що наймають таких осіб у невеликих містечках та селищах, надавати пільгові кредити на житло в таких містечках та селищах тощо.

Якщо Україна не може звільнити окуповані території, то вона повинна врятувати з окупованих територій всіх, хто бажає врятуватися, і дати тим, що лишилися, варитися у власному соку стільки, скільки вони захочуть. Побічним ефектом такої політики буде відокремлення агнців (тих, хто поїде з окупованих територій Донбасу на Велику Україну) від козліщ (тих, хто вважатиме за потрібне пов*язати своє життя з ДНР, ЛНР, Новоросією, Староросією чи ще чимось), що дозволить морально виправдати жорстку "блокадну" політику України щодо окупованих територій доти, доки в Україні з*явиться можливість і бажання повернути ці території під свій контроль.

Chacha Shushuridze