пʼятницю, 24 липня 2015 р.

Перспективи Придністров'я. Круглий стіл в Одесі

Яке нинішнє політичне становище Придністров'я, чим живе невизнана республіка, кого вважає ворогами, а кого друзями, на які кошти існує? Ці та інші питання обговорювалися на круглому столі «Придністров'я разом з Молдовою та Україною вибирає європейські цінності», який пройшов 23 липня 2015 в Одеському Кризовому Медіа центрі.

Учасники обговорення:


З боку Придністров'я:

- Сергій Ільченко, журналіст, дисидент, недавно випущений з в'язниці

- Олег Хвощівський, голова правління Союзу придністровців України

- Юрій Петрик, Віталій Савчук, Ірина Щербініна громадські активісти.



З боку Республіки Молдова:

- Михайло Багас, український політолог (Кишинів)



З боку України:

- Володимир Ханас, виконавчий директор  Інформаційного Центру "Майдан Моніторинг" (Київ)

- Артем Філіпенко, політолог, незалежний експерт (Одеса)

- Іван Марчук, голова товариства "Тернопіль - Тирасполь" (Тернопіль)



Олег Хвощівський:

- 25 років існує Придністров'ї, в якому живуть переважно росіяни, молдавани та українці. І живуть погано. Воно перетворилося на сіру зону, де правителі не хочуть нічого змінювати. Ми повинні допомогти Придністров'ю, щоб Придністров'я жило спільно зі своїми сусідами, які обрали європейський шлях розвитку.

Сергій Ільченко:

- Еволюція Придністров'я пішла не в тому напрямку. Владний прошарок виконує роль окупантів. Влада каже, що вона підтримується народом, але це не так. На нечисленні мітинги протесту приходять спортивного вигляду молоді люди і загрожують учасникам переламати їм руки-ноги. Населення цього регіону повністю безправне. Переговори про його долю йдуть близько двох десятків років, але по них не досягнуто жодних результатів. Влада Придністров'я вважає, що якщо з ними розмовляють, значить їх визнають. Насправді громадяни Придністров'я - це заручники влади. Багато хто змушений тікати. Але ніхто не допоможе придністровцям крім них самих. Наближаються вибори до Верховна Рада, і ми повинні щось зробити, щоб мати фракцію там, щоб протиставити цьому беззаконню.

Ірина Щербініна:

- Я люблю свою республіку і хочу, щоб вона розвивалася, а ми мали гідний рівень життя і дружили з сусідами. Але це можливо, якщо дотримуються законів. У нас же все вирішують зв'язки і телефонне право. Я спробувала достукатися до чинної влади. Але мене не почули. Йде не боротьба з порушеннями, а їхнє схвалення.

Юрій Петрик:

- Я приїхав сюди продовжувати розпочату справу народної дипломатії. Пропоную дружити не "проти», а «за». У нас сильний російський вплив. Вплив України останнім часом сильно ослаб. Хочу, щоб просувалися спільні комерційні та соціальні проекти. Треба думати, що ми можемо разом створити. Так, у нас багато проблем, у тому числі і з правами людини, але вирішувати нам їх доведеться самим.

Віталій Савчук:

- Як тільки у нас починають з'являтися паростки громадянського суспільства, ці паростки тут же починають витоптувалися. Людей переслідують, погрожують. Кажуть, що треба будувати громадянське суспільство, а потім забороняють мітинги.

Михайло Багас:

- Як громадянин Молдови кажу, що Придністров'я - частина моєї країни. Нам важливий факт інтеграції, повернення Придністров'я назад до Молдови. Підкреслю, що інтеграції саме мирної. Велика частина громадян Придністров'я - це громадяни Молдови. І ми будемо до кінця битися за нього, але мирними методами. Молдаван у Придністров'ї виставляють як фашистів, вбивць, терористів. Схожі події зараз відбуваються на сході України. Для розколу країни використовують провокаційні гасла і амбіції певних людей. Наша мета і завдання - не просто приєднати Придністров'я, а мирно і спокійно інтегрувати його назад, адже там проживає близько 15% населення Молдови. Але є на шляху інтеграції і проблеми. У Молдови недостатньок коштів, щоб повноцінно утримувати зараз цей регіон, плюс Росія умовою інтеграції Придністров'я до Молдови ставить погашення газового боргу невизнаної республіки розміром чотири мільярди доларів. Придністровці часто говорять, що вони бояться їздити в Кишинів, оскільки там не говорять по-російськи, там румуни і фашисти. Всі хто там був у столиці Молдови, можуть переконатися, що це неправда. Радує, що Придністров'я у всьому світі визнається як частина території Молдови і ми будемо допомагати будувати громадянське суспільство там. Як би добре не змінювалося Придністров'я, світ його не визнає як самостійна держава.

Артем Філіпенко:

- Придністров'я - частина республіки Молдова. Такою є позиція України і вона ніколи не визнає її самостійності. Щодо реінтеграції, ніхто не знає як її провести. Прогресу в цьому процесі немає. У Молдови немає альтернативи режиму Придністров'я. Там теж присутні корупція і порушення прав людини. Якби Молдова створила ідеальну модель, процес реінтеграції був би набагато простішим. За 25 років склалося 2 паралельні системи. І об'єднання їх потребують великих фінансових вкладень. Поки проблема Придністров'я відійшла у Молдови на другий план, вона зайнята економікою та євроінтеграцією. З 2006 року Придністров'я не платить за російський газ. Питання економічного розвитку передусім питання самого Придністров'я. З питань громадянського суспільства: зараз влада Придністров'я лякаює його населення місцевим Майданом. Але ситуація там відмінна від української. Протести веде економічно активне населення. Але в Придністров'ї ця частина населення не бачить для себе перспектив і їде в інші країни. Залишаються там, в основному, літні люди. Україна не бачила в Придністров'ї загрози і населення ставиться до нього лояльно. Зараз ситуація змінюється. Україна бачить загрозу, насамперед з боку російських військових, які там базуються. Влада ж Придністров'я повторюють пропагандистські російські кліше про фашистку хунту в Україні.

Іван Марчук:

- Тираспіль і Тернопіль - міста побратими. Ми не припиняли співпраці навіть в останні нелегкі роки. Хоча політика глави придністровського МЗС Щанські, яка дотримується українофобських поглядів, зробила багато, щоб розірвати людські зв'язки між українцями та придністровцями. З кожним роком економіка Придністров'я загинається. Заводи зупиняються, їх обладнання ріжеться на металобрухт. Придністровці не хочуть жити в резервації.

Володимир Ханас:

- Нинішня криза дає нам шанс. З одного боку говорити про права людини перед тими, хто їх не визнає, нема сенсу. Все що ми можемо зараз - обмінюватися думками і з'ясовувати реальний стан речей. Треба почути один іншого. І це наш шанс змінити ситуацію. Майдан показав, що суспільство може самоорганізуватися і створювати альтернативні структури рішень. Україна повинна більше підтримувати українців за кордоном. Потрібна конкретна політика щодо них.

Ірина Щербініна:

- Важливі практичні кроки у вирішенні проблем. І вони не можливі без реальних влади Придністров'я.

Юрій Петрик:

- Росія надає велику фінансову підтримку Придністров'ю. 50% пенсійного фонду - російські гроші. Ще одне джерело надходжень - перекази від гастарбайтерів з-за кордону. Зараз стало трохи оживати сільське господарство. Зарплати у нас дуже низькі. Всім бюджетникам і пенсіонерам скоротили російську доплату в 30%. Люди змушені виїжджати в інші країни. Треба бачити і будувати, щоб було, що розповісти дітям, показати, чого ми добилися.

Михайло Багас:

- Проблема в тому, що Молдова не зможе вступити до Євросоюзу з Придністров'ям в нинішньому вигляді. Але й федералізація неприйнятна, тому що Придністров'я і Гагаузія історично дивляться в бік Росії.

Сергій Ільченко:

- Населення живе на російські дотації. Звідси і любов до Росії. Європа розуміє виживання власними силами. Придністров'я утримується групою осіб, які тримають заручниками населення невизнаної республіки. Регіон повинен перестати бути дотаційним, потрібно щільно співпрацювати з Кишиневом і Києвом. Регіон має бути працевлаштований, нормально працювати, заробляти і платити податки. Голосовати повинні тільки платники податків. І республіка повинна сама себе годувати. Економічна спроможність виліковує свідомість від радянських рецидивів.

Переклад українською з тексту Одеського Кризового Медіа центру

Немає коментарів:

Дописати коментар