четвер, 7 січня 2016 р.

Олег Ущенко: Silent Night 2

Нинішній день для мене був дуже важливим. Я мав стерегти, коли на небі з’явиться перша зірка. Кортіло подивитися, що робиться на кухні, бо не давали спокою аромати. Ще я мав бути в курсі чи цілував Ігорко Оксану, коли їхали на санках, Бровко вертів коло мене хвостом, натякаючи, що не погано було би побавитися. Я підкидав в гору сніжки, а він їх майстерно лапав, підстрибуючи. Ми обидвоє ту справу страшенно любили.

Але я не міг отак все кинути і займатися лише своїм. Хоча передсвятковий гамір дітей на совганці не давав спокою. Якщо в такі дні умовні вікові групи – малюки, молодші школярі, школярі, старшокласники – збиралися окремо, то перед святами всі тусувалися разом. Не було часу – ввечері кожен мусів бути вдома.
Зазвичай, там егоїстично тусувалися старші. На заздрість всіх інших вони з великого розбігу, на шаленій швидкості мчали відполірованими крижаними доріжками. Найціпкіші – могли навіть втриматися на ногах. Їх проводжали переповненими поваги поглядами, як космонавтів. Всі інші з розбігу падали на животи. Малюки борсалися у резервації з боку, де починалися лози. Бурикалися, совгалися, а хто просто скочувався спльовуючи сніг, який обліплював обличчя.
Я не міг всього цього попустити, але, водночас, стежив за небом. Так робив не тільки я. Того дня ні за ким не приходила бабця чи мама. Нікому не погрожували татом чи прутом. Тільки зайшло сонце, діти потягнулися по домівках. З лижвами на плечах чи санками, які іноді сягали половини росту того, хто тягнув, всі поспіхом зникали за хвіртками на свої подвір'я.
Мене наповнювала така відповідальність, ніби від мене залежало чи крутитиметься надалі Земля. Можу посперечатися, що не всі фанатично закохані астрономи так уважно обсервують небо, як я того передріздвяного надвечіря. Бровко, гОщений цих днів по десятку разів в годину, ліниво змахував пухнастим хвостом сніжинки і, повискуючи, смачно позітхав на всю зубасту пащеку. Коло дірки в буду стояла здоровенна миска з маслаками, з яких недавно зняли м’ясо на холодець. Виглядало, що він теж чекав гОстей.
Поява блідого блиску першої зірки на ще світлому небі викликала у мене щось значно більше, ніж класичну ейфорію. Ейфорія, то, коли цьоця Юзя привозила з Чорткова политі грубим шаром чукуляди медові сухарики. Або в пакунку, який передавав через когось зі знайомих хтось з родини з Польщі була коробка цукерок чи забовка. Часто німецька або англійська, тому симпатична і гарно розмальована. Або, коли батьки мені подарували місяцехід з пультом управління чи та іграшкова німецька дитяча штрика, яку привіз з Бєльско Бялої вуйко Ґєник Тоді я відчував те, що називається ейфорією.
Коли я розгледів блиск зірки на ще не темному небі, то наповнився досі небаченою енергією, в якій ейфорія була лише рядовим інгредієнтом. Потім, коли я став дорослим і розсмакував нові радості, то можу вам сказати, що щось схоже відчувається, коли прекрасна блондинка приязно до вас посміхається і зізнається, що вона думає те саме, про що думаєте ви.
Забігши з холоду до хати, різко відчув стійкий запах багатьох страв і дивувало, що всі дорослі у святковому одязі, хоча ніхто нікуди не збирався йди. Навпаки, до хати бабців сходилася родина. В канделябрі вже горіла свічка. Хтось з жінок на ручному млинку домелював кави на вечір.
Поки після моєї благої звістки накривали на стіл, я, переодягнений вже в нове, залізав на ліжко до прабабці. То був єдиний час, коли я міг так зробити. І прабабця ледь задуманими фразами розповідала, як тато підносив її до ялинки, щоби запалити свічки. Звиклий до різнокольорових електричних гірлянд на ялинці і над вікном, мені було дуже дивно, навіщо люди на ялинках запалювали свічки. Потім я бачив їх на горищі – такі невеличкі з різнокольоровими рефлекторами. І защіпками в долині. В наш час в таких випадках кажуть: зараз таких не роблять.
За столом сиділи до колядників. Хоча часто, коли все з’їли і скуштували, хтось за столом починав колядувати. Його підхоплювали інші дорослі і за якийсь час виглядало, що ялинка хитається в такт співу. Прихід Вертепу виглядав дуже гармонійним продовженням цього дивного вечора. Спочатку, гості колядували під вікном, потім біля ґанку і аж потім заходили до хати, щоби повіншувати. І тоді хата вибухала спільним співом. В цьому було так багато святковості і величі, що потім я довго визирав у вікно за іншими колядниками.
Але на вулиці лише вигулювали з вітром сніжинки і скакав Бровко, бо колядники трохи його зденервували. Ну і бігали нічними вулицями люті директори шкіл, комсомольські і партійні активісти. Ці лапали школярів з Шопками. Правда вчителі іноді самі повідомлювали учнів, що за ними стежитимуть і старшокласникам якось вдавалося проскочити. Шопок приходило багато. І нічого дивного, адже, то була казкова ніч, коли комсомольські і партійні директиви втрачали силу…
Джерело
Читайте також 
Silent Night 

2 коментарі:

  1. Олег Ущенко
    7 год. ·
    на великі свята бабці готували найсмачнішого в світі коропа. як казала прабабця, оувстрійского коропа... спершу, добу маринували. потім, тушкували на невеликому вогні, виймали востаки, м'ясо старанно розминали і на стіл подавали у вигляді запрашки. їли з хлібом, або, як підливу, з пирогами... нам цією рибною запрашкою мастили великі байди домашнього хліба, бо то їдження дуже смакувало на морозі. тоді наші замурзані обличчя зникали за теплими випарами з часниковою аромою.
    -----
    згадую і давлюся слиною... )

    ВідповістиВидалити

  2. Олег Ущенко
    Щойно ·
    між іншим... маєте ще можливість, як належить, приготуавати узвар - залити сушениці зммною водою і хай вони зо дві годинки покиплять на найменшому вогні накритими. потім докидаєте пару ложок меду, ввсе за ніч настоїться, колись казали - вимоцується, і будете мати на завтрашню вечерю справжній узвар.

    ВідповістиВидалити