понеділок, 5 січня 2015 р.

Українці після Майдану: про самоідентифікацію і зміну мислення




Кілька десятків років тому мислителі стверджували, що людство знаходиться на межі занепаду, стоїть край прірви особистої і державної втрати моралі…Саме таким бачив світ Андрій Сахаров, саме таким й насправді було українське суспільство. Суспільство «бездуховних», натовп сліпих душ із порожніми думками, які тільки і прагнуть знайти собі «ідола», щоб сліпо йому наслідувати.
Але сьогодні ми вже не такі. Принаймні більшість з нас. Сьогодні ми наче прокинулися від страшного багаторічного сну, яким був скутий наш розум, який полонив наші душі. Нас розбудив Майдан.





 Чи уявляв хтось з нас тоді, що ми здатні змінити хід історії, стати її творцем та зачинателем нового етапу? Напевно що ні. Але навіть у тому страшному летаргічному сні бажання змін тихо жевріло у наших душах. І так було завжди.
До 1991 року ми не мали власної держави, але впродовж багатьох віків український народ виборював незалежність від загарбників: монголів, поляків, австро-угорців, росіян... Останні найдовше панували на теренах українських земель. Знущались над нами різними способами – морили голодом, переселяли з рідних земель, безжалісно розстрілювали.
Багатовікове перебування України під окупацією передбачало підвести в плані самоідентифікації українців і росіян під спільний знаменник. Радянський Союз ставив на меті утворення нового типу людини - «homosovieticus». Цей культурний та історичний феномен ХХ століття не досяг своєї цілі, однак дуже сплюндрував поняття національності в СРСР. Піднесення культури як місія «радянського українця» затьмарювалось вдячністю державі та мріями про світле майбутнє. Крім того, влада вбивала людей морально, вони навіть не вважали себе індивідами. Проте багаторічне російське іго не викорінило волелюбства з наших сердець, історична неоднорідність не дозволила українцям асимілюватися серед росіян.

Здавалося б, розпад імперії має дозволити людям дихати вільно, але над нами стали політики та олігархи, які витискали останні соки задля власного збагачення. Вони затиснули країну не гірше іноземних загарбників, грабували, знущались над народом.
Останньою краплею народного терпіння стало зухвале побиття мирного мітингу студентів, які вийшли на Майдан на підтримку вступу України до Євросоюзу. Саме жорстокий розгін молоді, а не брехлива зовнішня політика Януковича чи щось інше, спричинив наймасовіші протести в історії України. Наш народ не сприймає жорстокість. . Сталося таке, що сколихнуло серця мільйонів, змінило їхнє мислення, змусило встати з колін на боротьбу за власне життя, гідність і справедливість. Новий вірус під назвою революція почав поширюватися і люди почали марити свободою.
Попри усі тортури та знущання влади, Майдан до останнього прагнув залишатись мирною акцією протесту. Страшно було встати і піти на Майдан, але люди покидали свої роботи, дім і йшли, бо відчували, що якщо не вони – тоді хто? От тоді він і став центром нової держави, він став центром свободи, яка мов по венах розтікалася в душі мільйонів. Марші мільйонів – прояв гідності, непокори, бажання та єдиного пориву до гідного і справедливого життя.
І лише тоді, коли стало остаточно зрозумілим, що жорстокість розуміє лише мову сили, на Майдані запалали шини і полетіли «коктейлі Молотова». Але й тоді майданівці цілили не в міліонерів, а в проміжок між ними та собою, створюючи захисну стіну вогню.

На Майдані проявилося багато інших кращих рис українського характеру, про які ми або не здогадувались, або вважали марними. Безкорисливість, сміливість, жертовність, надзвичайна ввічливість, культурність, патріотизм та ще багато інших. Українці навіть жартували над собою, що українські чоловіки  поличку не можуть прибити за 2 місяці, а барикади будують за дві години. Лише українці, коли кричали «стріляють», збігались в центр, а не тікали. Лише українці, яких інші називали жлобами чи куркулями, в лиху годинувіддвавли останнє тим, кому гірше… Росіяни відмовлялися вірити, що коли розпочалася війна, українські чоловіки не поховалися по домівках, а вишикувались в черги під військоматами.

Немає сумнівів, що у нації з такими прекрасними рисами велике майбутнє. Зараз все тільки починається. Перемога революції та війна з російським агресором відкрили великі можливості для створення сучасної нації, чесної та демократичної. Однак залишились люди, які хочуть далі жити за старими правилами. Таких людей багато, тож їх не можна просто увязнити чи покарати іншим способом. Потрібно створити систему, за якої їм самим буде невигідно діяти всупереч закону. Звісно, для вирішення цього питання треба досить великий термін. Але українське суспільство показало, що готове до цього. Люди більше не є рабами, вони вільні, адже силою і душею, спільними діями вони вірять, що їм підвладне все. Можливо, це черговий поступ українського народу, який скеровуватиме людей у правильне русло, змушуватиме думати та діяти. І хоча Іван Франко не вважав поступ як щось завжди добре, адже часто він приносив руйнацію, проте ніщо не може бути досягнуте без важких змін, болю  та як це не прикро визнавати – крові. Поступ завжди будує, він змінює самосвідомість…. І хоча можливо і не весь поступ веде до добра, так, можливо будуть якісь руйнації, але на цих руїнах після поступу завжди сходить сонце. У випадку із Майданом – сонце свободи, нового життя.

Все йде в правильному напрямку. Україна має дуже великі шанси стати таким собі «європейським Сінгапуром» - державою, яка буде шанувати людські цінності, демократію. Ця держава буде прикладом для інших, буде сучасною, розвиненою та сильною. Не може бути іншого варіанту, адже лише так ми зможемо хоч трошки виправдати ту кров, яка пролилась та ще проллється.

Нас чекає тернистий шлях, сповнений проблемами та негараздами. Але Україна вийде з цього з гордістю та досягне кінцевої мети.

Немає коментарів:

Дописати коментар