преамбула.
Моя подруга в одній із європейських країн є засновницею благодійного фонду. Ну, як подруга - можна сказати - мережева подруга. Фонд займається якісним лікуванням дітей з пост-радянських, азійських, африканських країн. Кілька років тому вона взялась за лікування хлопчика з Криму. В цьому травні мала відбутись остання стадія, після якої малий, за прогнозами лікарів, мав би бути практично здоровим. Але в квітні мені зателефонувала помічниця засновниці фонду і попросила про допомогу - вона не розуміла що відбувається в рдині і чому вони не можуть виїхати на лікування. Я зателефонувала дідусеві. Він мені відповів, що на лікування вони виїхати готові після виготовлення нових, російських документів. Вчителька школи, де навчався хлопчик, сказала мені, що дідусь під час мітингів був дуже активним, кляв Гейропу, а одного разу приніс відро, склав туди всі сімейні українські документи, облив бензином і спалив..... Отака історія, і можна було б ставити крапку.
Але сьогодні ми листувались...... їбать ту люсю....... я ніколи не зрозумію людей. ніколи. хуйовий з мене правозахисник. я хочу, щоб він помер. і нічого не можу з цим вчинити......
