“Стів(л) без мняса, як вояк без кріса”, – починав “казанє” дідо, коли приступав ґаздарити біля буженини. Він любив приповідати. Підозрюю, що половину сказаного сам і видумував. І горе було тому, хто в цей час крутився йому під руками, крім нас, двох вдячних слухачів – малих і задиханих, бо прибігали з розпашілими від морозу червоними щоками і носами подивитися.
