До Дня Матері вважаю за доцільне відтворити на папері один із сотень подібних епізодів часів боротьби ОУН і УПА на Тернопільщині. Всі події, імена – реальні.
Остання сльоза котилася лицем Стефи. Більше сліз не було, вони витекли поблизу с. Шили, що на Збаражчині. А пекучий біль душив, здавалося, не тільки її, Стефу, а й усе довкола, увесь світ. Блукаючим поглядом натрапила на чоловіка. Теодор мовчав, лише невидющими очима час від часу втуплювався в змучене, висохле обличчя жінки. Їх везли у товарняку, як худобу, на Сибір, хоча Стефі вже було однаково, куди їхати.
