Як я вже повідомляв у коротких репортажах, 14 березня 2015
року з Тернополя і Шумська стартував черговий волонтерський рейд групи
"Схід і Захід разом" в напрямку на Донбас.
Активісти рейду, координатор на Тернопільщині Василь Конько, Володимир Каніщев керівник громадського формування Шумщини
"Каскад" що приєдналося до волонтерської групи, громади УПЦ КП ( Храм
Різдва Пресвятої Богородиці що на вулиці Клима Савура у Тернополі і ін..),
громадські активісти, підприємці та благодійники відправили допомогу вагою у 30
тонн (великий вантажний автомобіль). На Донбасі вантаж прийняв Едуард
Хатмуллін, координатор і керівник волонтерської групи на сході. Після того як
за ранок 16 березня у місті Консянтинівці Донецької області допомога була
вивантажена, та складована вона згодом розвозилась по передовим позиціям. До
речі окрім константинівських волонтерів таку велику вагу помогли розгрузити і
офіцери УДСНС України у Тернопільській області підполковник Руслан Небесний та
майор Богдан Ягельський які в цей час також перебували на Донбасі. І ми також з
тернополянином Василем Конько, Сергієм Лукавим з Шумська, водієм вантажівки
Віктором Ропієм з Гусятина взяти участь у справі розвантаження такої великої
«фури» .
Кожного дня протягом
тижня (16-21 березня) Едуард Хатмуллін і Василь Конько на нараді складали карту
маршруту, а далі «по машинам» і наш вже тепер легендарний Volkswagen T4
(Transporter) «Балу» можна було бачити на найважчих фронтових дорогах, в
населених пунктах що безпосередньо знаходяться на лінії розмежування передових
позицій. Чого варті такі найменування що на «передку» як Кримське, Піски,
Водяне, Луганське, а також Очеретино, Тоненьке, Желанне, Світличне, Авдіївка (Донецької області), Тошківка,
Новотошківське, Попасна, Гірське, Привілля (Луганської області) не кажучи вже
про традиційні Лисичанськ та Артемівськ і багато інших що лежали на нашому
шляху. Василь Конько впевнено накрутив на колеса нашого «боєвого волонтерського
бусика» 1720 кілометрів і це без єдиного перебою окрім заміни однієї запаски, а
небезпечних ситуацій на фронтових дорогах було чимало. Один раз вискочили на
невідому дорогу скоріш за все міновану, але Василь знову за спецназівською
«чуйкою» вчасно розвернувся. Другого разу коли йшли на Водяне недалеко від
Желанного в полях і посадках на танкових дорогах вискочили на ділянку під
гайком, а на протилежному боці військовий грейдер з лопатою, (чи можливо
протимінний трал, я не розібрав, мій монокуляр заслабкий 4х кратний, дистанція
в 300 м для нього завелика, отож якщо хтось для нашого екіпажу допоможе
придбати хороший бінокль з дальноміром не відмовимось, волонтери ж теж
виконують важливі логістичні завдання), -Василь по командирськи швидко запитав:-
Тактичні опізнавальні знаки є…? Та тягач так різко крутнувся на місці на 180
градусів що я не встиг розгледіти. Все це в сіру видимість, чий він був
невідомо…Та що там говорити сама їзда по польовим дорогам, знає кожен водій, на
швидкості в 100 км/годину небезпечна сама по собі, а на танкових «рокадах» і
поготів. Хороші топографічні карти, компаси, оптика спостереження, радіостанції
(телефонний звʹязок там майже не працює), не завадить і легальне озброєння, це
те що потрібно волонтерським екіпажам на «передку» для їх безпеки. Скільки
наших хлопців пропало від незнання ТВД, ніхто на сьогодні точно сказати на
може.
За весь тиждень відвідали багато наших частин. Я перелічу
тільки декотрі з них і не буду вказувати де саме, кожен український читач
розуміє чому… 24 окрема
механізована Самаро-Ульянівська Бердичівська Залізна ордена Жовтневої
Революції, тричі ордена Червоного Прапора, орденів Суворова і Богдана
Хмельницького бригада імені князя Данила Галицького Сухопутних вiйск Збройних
сил України, 93-я окрема механізована бригада Сухопутних вiйск Збройних сил України, правонаступниця 93-ї гвардійської
мотострілецької Харківської двічі Червонопрапорної орденів Суворова і Кутузова дивізії,
РПСМОП «Торнадо», Батальйон «Тернопіль» — добровольчий батальйон патрульної
служби міліції особливого призначення, Батальйон «ОУН» — український
добровольчий батальйон, що діє в Донецькій області, захищаючи територіальну
цілісність України. З серпня минулого року і донині стоїть у селі Піски під
Донецьком. Зустрічали і земляків, так на одному з блок-постів, до ворожих
позицій там якихось 350-500 метрів (ми в бінокль спостерігали за ворогом),
служить уродженець Лановецького району Тернопільської області Михайло
Солонинка, спасибі батькам за такого сина. Ще на одному Володимир Ільницький,
він взагалі львівʹянин, але його донька Леся вчиться в Тернополі у
Тернопiльському державному медичному університеті iменi I.Я. Горбачeвського МОЗ
України, прекрасний в тебе батько Лесю. На цьому блок-пості хлопці мають свою
гордість, бойового-пса товариша «Рідіка» який відчуває обстріли артилерії
заздалегідь, має поранення. От він був радий приїзду волонтерів чи не
найбільше. В нас зажди є щось смачненьке, це також всім відомо.
На Українському прапорі що в бушлаті, біля серця дбайливо
Василь Конько як командир нашого екіпажу возив цілий тиждень, нам зі словами
вдячності розписались бійці і командири: від «Торнадо» позивний «Ахіллес», від
93-ї бригади позивний «Дєд», і інші прийде час і ми цей прапор, після нашої
перемоги поставимо в музеї волонтерського руху. Це моє глибоке переконання як військового
історика і волонтера.
Тепер пару рядків про Піски, мені завжди хотілось подивитись
на тих справжніх «Лицарів Духу» що тримають там позиції. Усі без виключення підрозділи серед справжніх «сталінградських
руїн» населеного пункту Піски тримаються мужньо і стійко. 20 березня нам
потрібно було доставити допомогу до бійців батальйону «ОУН». Перед вʹїздом
короткий інструктаж від нашого провожатого одного з командирів, Вадіма. Дамба
що на самому вході в селище прострілюється з веж Донецького аеропорту снайперами, всі
машини зустрічаються «вітанням з куль», пролітати дамбу потрібно на
максимальній швидкості. Довжина цього відрізку десь 300 метрів, швидкість не
менше 120 км/годину. Покриття дамби майже суцільний грунт (як то пролітати її в
дощ). Якщо б на зустріч йшла ще якась машина, можна злетіти у водойму, тому
бронежилети напевне зайві (та в нас з Василем все одно їх немає). Незвичність
ситуації, що я як фотограф поставив собі за мету ще й сфотографувати наш прорив
на швидкості по дамбі (і здається що непогано вийшло). Василь Конько втиснув
напевне більше ніж 120 км/годину, чесно я ще так ніколи не їздив. Почався
обстріл десь з права торохтів важкий кулемет. Вадім жартома сказав в такий
момент:- Вас вітає місто герой Піски. Тільки перевели дух, розвантажуєм ящики з
допомогою. Дехто з хлопців з бату «ОУН» в дідівських мазепинках, інші в
сучасному бойовому спорядженні і формі. Вони дуже раді нашій допомозі і харчам,
і спорядженню. Формі, канадським бойовим аптечкам, всьому тому що зібрали
жителі Тернопілля. Казали обовʹязково передати вітання славному бандерівському
краю. Тут знову торохтіння важких кулеметів і зліва, і з права, навіть десь
позаду. Не встигли ми переговорити з волонтерками з Кременчуга які також
прорвалися в той день у Піски, як зявляються медики транспортують 300-го ( від
мінометного обстрілу, обвал в будівлі, в хлопця поранена голова), Василь
допомагає хлопцю вийти з кузова медичного транспорту. Я чув тільки як калатає
моє серце і ще лупить на шаленій роботі затвор моєї фотокамери (я ж фотограф,
все таки…). Назад, команда «по машинам» і на такій же швидкості… Після Пісків, відвідуємо
ще і Водяне, а ще в той день біля Авдіївки бачимо як горить земля після
обстрілів. Всього звичайно і в книзі не
опишеш, не те що в репортажі. Пересіклися на одному з маршрутів із группою спостерігачів ОБСЄ, і журналістів
телеканалу «Інтер».
А ще вітання усім Тернополянам від жителів Попасної. У цьому тижневому рейсі ми доставили сім тонн
допомоги: овочі, харчі, цукор, крупи, макаронні вироби. Заступник міського
голови Попасної Ірина Гапотченко їдучи з нами в машині говорила: які ж молодці ваші люди, хлопці, що
допомагають нам. Тепер я бачу що ми всі українці одна сімʹя. Волонтери групи
«Схід і Захід разом», окрім цих фронтових передач за той тиждень допомогли семи
дитячим садкам Константинівки харчами. В Артемівську у госпіталі військових
медикаментами. Моя думка така: що волонтерів з групи Едуарда Хатмулліна і
Василя Конька, та й усіх інших справжніх тих що працюють, а не «піаряться»
потрібно всебічно підтримувати, перемога не дається легко. Окрім солдатської
доблесті, є ще важка праця волонтера, і там на фронті вони поряд, нерозривні
одна з одною.
Ігор Крочак, військовий історик і журналіст (фото атора)
Тернопіль-Шумськ-Фронт Україно-Російської війни-Тернопіль
P.S. Поїзд Константинівка-Київ 20
березня 2015 року в якому ми поверталися з Василем Конько до Києва, наш
четвертий вагон і ще пʹятий на перегоні між Словʹянськом і Лозовою обстріляли.
Прямо таки через одне вікно по нашій стороні хтось здалеку зробив кілька
пострілів, скоріш за все з ручної зброї (пістолета) вікна мало що не
розлетілись. Згодом Василь сказав мені:- Знаєш, в Пісках в мене тріснув
перстень «Спаси і Сохрани». Нас знов Господь Бог оберігав та попереджав.
Скоро в новий рейд, всі хто уже усвідомив що ця війна це
війна проти нас усіх українців допомагаймо один одному, та нашим героям на
фронті.
Немає коментарів:
Дописати коментар