понеділок, 27 лютого 2017 р.

Микола Козирєв: Революція і контрреволюція. Що далі?

100-річчя Лютневої революції, що визначається у ці дні - хороший привід подумати про нашу революцію і контрреволюцію, війну і реформи.
Все частіше в суспільстві чути питання: «А чи була революція?» Філософ Сергій Дацюк у своєму блозі на УП приходить до такого висновку: «Сьогодні ми можемо фактологічно довести – революція в Україні почалася, досягла дуже небагато, але під військово-економічним, прямо корупційним, міжнародним політичним тиском Росії була згорнута українським правлячим класом.

Контрреволюція в квітні 2016-го року призвела до реставрації антинародного режиму, подібного до режиму Кривавого Президента, який в деяких своїх проявах навіть більш цинічний, більш жорстокий та більш беззмістовний».
А недавній ультиматум владі, оголошений у Верховній Раді кілька діб тому нардепом Андрієм Білецьким звучить, якщо виражатися сленгом ФБ, абсолютно непадєцкі: «Ми говоримо від імені працюючої і воюючої України. Першу з них ви знищуєте, другу – зраджуєте.
Сьогодні купка мільйонерів та мільярдерів узурпувала всю владу в країні. Президент, уряд і абсолютна більшість парламенту відносяться до однієї кліки…». «Ми, українські націоналісти, об'єднані і рішучі як ніколи. Запевняємо вас, що у разі спроби невиконання наших вимог, у нас вистачить сил та сміливості забезпечити саморозпуск цієї Ради.
Ми починаємо боротьбу за зміну влади з продажної на Українську!».
Суть цих вимог українських націоналістів, праве крило яких зафарбоване у коричневий колір, - вимог із восьми пунктів можна звести до одній тези – олігархічний режим сьогодні у змові з російським окупантом знищує Україну. Але у нас є сили, які готові до бою із контрреволюцією. Війна – це і є контрреволюція міжнародних олігархічних сил.
Залишається відкритим питання, наскільки адекватно влада реагує на цей ультиматум? Якщо так зарозуміло і нерозумно, як це було у Москві у серпні 1991 року, коли народ, повсталий проти путчистів (комуно-радянської олігархії), влада називала вуличною юрбою, яка діє незаконно і з якою вона «говорить никогда не будет» (слова А.Лук’янова, голови Верховної Ради СРСР), - нас можуть чекати стрімкі і непердбачувані зміни.
Проблема у тому, що суспільству невідомо, як ці рішучі хлопці рахують ризики, і що тоді буде – правий путч і якобінський терор? Яким також стрімко скористується ворог зі Сходу? Або є інша перспектива? Чи ми у глухому куті, з якого немає виходу?
Поки ясно одне - українське суспільство в черговий раз не використувало історичний шанс змінити політико-економічну систему в інтересах «працюючої і воюючої України». Виявилося, що серед еліт нікому очолити процес революційних змін - перш за все реформ в сфері економіки. Президент-олігарх не здатний до таких змін. Уряд - господарча дирекція олігархії; парламент - представницький інститут не народу, а олігархічних груп.
Сьогодні Українська держава по факту не демократична, а "бананова" республіка під контролем російсько-української мафії.
Скинути це ярмо зі своєї шиї український народ зможе тілько у єдиний спосіб - шляхом перегляду підсумків приватизації. Без цього перевороту історичного масштабу неможливо втілити та затвердити основу демократії та правового порядку - законну приватну власність, яку можна передавати у спадок. Без доступу до економічних ресурсів працюючого населення будь-які реформи половинчасті, а корупція невикорінна, тому що вона вбудована в систему економічного обміну.
Боюся, що ті "рішучі хлопці", яких представляв у Раді Білецький, тримаються іншої філософії перебудови суспільства і державного устрію.
Але не слід опускати руки, навіть якщо нинішній етап реставрації Старого порядку олігархії представляється історичним тупиком і поразкою революції. Якщо суспільство не готове змиритися з поразкою, вихід з глухого кута знайдеться. Знайдуться і справжні лідери. Тому що наша боротьба сьогодні, в тому числі на війні – це продовження тієї боротьби за свободу і право, яка почалася рівно 100 років тому, в лютому 1917 року.

Немає коментарів:

Дописати коментар