Сторінки

четвер, 20 листопада 2014 р.

Мирослав Ватащук: Спогад про Майдан

21 листопада 2013 року в післяобідній час українців обурила новина про призупинення підписання угоди про асоціацію з ЄС. Реакція людей була миттєвою. У Києві журналіст Мустафа Найєм закликав всіх прийти на Майдані Незалежності о 22 годині, а тим часом  в Луцьку одним із перших вийшов на Театральний майдан  місцевий медійник Мирослав Ватащук.

Чи змінилися українці та Україна після Майдану? Як працювалося журналістам під час цих подій ? І чи варто очікувати ще однієї Революції в Україні? Про це та інше в інтерв’ю із Мирославом Ватащуком.
Пригадай, чому ти вийшов рік тому  на Майдан?
Думаю, причина моєї появи на Майдані була такою. як в усіх інших. Дістало. Курс на Євроінтеграцію - це перший серйозний економічний крок в напрямку Заходу, а не Сходу. Зрозуміло, коли рік країну ґвалтують, що вона йде на Захід, а потім незрозуміло яким формальним рішенням зек з його урядом за тиждень припиняють підписання угоди, реакція суспільства очевидна. Про те, що я хотів вийти на майдан, я написав в мережі значно раніше, аніж  пішов туди. Вже до того у медіа були чутки про  те, що Україна може призупинити підписання угоди. Потім я побачив повідомлення Мустафи у Фейсбук. Розуміючи, що за дів години у Київ на Майдан я не встигну, вийшов у Луцьку.  Щоправда,  прапорця ЄС у мене не було, проте я мав із собою  прапор України.  Пригадую, нас було близько 30 людей. До ранку залишилося четверо. Вже зранку наступного дня Національний альянс почав монтувати намети.
 Побиття студентів на Майдані Незалежності в ніч з 29 на 30 листопада стало ще одним каталізатором  згуртування українців.  Тоді ти був у Луцьку чи вже в Києві?
В ніч побиття з 29 на 30 листопада я  спостерігав за подіями онлайн. Можливо, пам`ятаєш, я неодноразово посилався у своїх постах у Фейсбуці на «чуйку» та «всіляких баб Зін». От і цієї ночі в мене було передчуття, що це не кінець. Як били студентів, журналістів,  дивився до ранку. Не піддаю сумніву той факт, що це справді була зачистка, бо спілкувався із представниками різних спецпідрозділів.. Вони розповідали, що це було дійсно так.. Зранку  30 листопада ми з друзями вирішили їхати в Київ. Відрядження по роботі  мене наздогнало в дорозі.  Я висвітлював першогрудневе віче. Думаю, що в той день там  було до мільйона людей. І переконаний,  що події на Банковій – це провокація самої ж Банкової, спланована для того, щоб світ побачив, що це не значна частина суспільства, а невеличка група радикалів, яких потрібно розігнати.
Події Євромайдану можна поділити на періоди. Було  кілька переломних. Це, зокрема, події кінця січня і  18-20 лютого. Наскільки важко було працювати під час цих подій?
В будь-якій ситуації  журналісти мають бути спостерігачами. Тобто ми не повинні підтримувати жодну із сторін, а просто висвітлювати події.  Під час Євромайдану нас поставили поруч із мітингувальниками і вважали набагато злішими ворогами, ніж протестуючих. Журналістів били, розстрілювали, піддавали моральному тиску. Тому найчастіше у медійників не було можливості висвітлювати дві сторони. Наприклад, майже ніхто не писав про те, в яких умовах перебували солдати внутрішніх військ на Банковій. Як вони сиділи по кілька тижнів в тих автобусах холодні і голодні.
Той факт, що десятки журналістів стали жертвами застосування фізичної сили, свідчить про те, що вони були найбільше невигідні владі. Бо нас били саме через напис «Преса».
Чим була зумовлена така ненависть до журналістів?
За період Януковича і Ко відбувалося масове закручування гайок. Журналістам дозволялося критикувати місцевих чиновників, але писати про АП чи уряд не можна було Звісно, що це не гласно, але факт залишається фактом. За публікації, невигідні владі, журналіст розплатився б робочим місцем, кримінальною справою або ще гірше – життям. Найбільше влада побоювалася  телебачення і інтернет-ЗМІ. Перші мають  вплив на значну частину аудиторії, а  другі формують думку у найактивнішої частини населення.
На всеукраїнському рівні працівники ЗМІ зазнавали переслідувань і утисків А на Волині були випадки переслідування?
Випадків таких переслідувань я не пригадаю. Звичайно, був певний тиск. Але слід віддати належне покійному Борису Клімчуку. Йому вдавалося знаходити спільну мову з медійниками. Правда, я впевнений, що відкриття кримінальних справ на майданівців відбувалося за його мовчазної згоди. Але це теж правове поле. В інших областях виходили далеко за межі права і застосовували силу та інші неправові методи тиску.
Волинський медіаринок не настільки структурований і ЗМІ не мають сильної економічної бази. Тому про як таку незалежність медіа говорити зарано. В будь-якому явищі є свої зацікавлені особи. Є ринок і споживач. Незалежні ЗМІ – це виробник,продукція якого потребує споживача. Очевидно, вільні медіа не потрібні уряду, олігархам, бо заважають красти. Тобто ті групи, які спроможні купити продукцію незалежних ЗМІ, в цьому незацікавлені. А решта населення думає про те, за що купити шматок хліба. На жаль, в нас нема середнього класу. Людей, які більш-менш впевнено стоять на ногах. Але коли він з`явиться, тоді можна говорити про незалежні ЗМІ.
Як на мене, все-таки після Януковича журналістам в будь-якому разі стало легше. Немає тотального тиску на редакції, як було раніше.
Ми програємо інформаційну війну Росії. Як з цим боротися і яким має бути журналіст під час цих подій?
А ми воюємо в інформаційний війні? Ні. Лише обороняємось. І неактивно. І це мені, швидше, нагадує не оборону, а сидіння в болоті. Бо ми ведемо боротьбу – опір на своїй території. Російські телеканали потрібно було заборонити ще в березні, і не було б травневих подій.  Є державні органи, які покликані це робити. А вони  все літо проспівали і коли настала зима,  тепер починають тільки думати. Як кажуть в народі?Грім вдарив, мужик перехрестився ? От таке щось відбувається з нашою владою.  Щодо роботи  журналістів і під час Майдану, і під час війни, то мені дуже подобається багато репортажів. Журналісти висвітлюють теми патріотизму, героїзують бійців, акцентують увагу на тому, хто для України зовнішній ворог.
Але це все запізніла реакція. Одним із винуватців подій на Донбасі для мене є виконавча влада. Бо війну можна було б спрогнозувати і діяти. От  чому у нас на півночі білоруські канали краще ловлять, ніж українські? В Луцьку  донині в деяких  готелях транслюють російські телеканали. І це питання до місцевих представників НАЦтелерадіо, СБУ, міліції, а не до журналістів.
Зараз журналістам закидають, що вони не в АТО, а ходять на нудні брифінги? Як ти можеш прокоментувати подібні заяви?
Для мене це дивне звинувачення. Редакція будь-якого ЗМІ передбачає висвітлення подій певної галузі, сфери. Було б дивно, якби ведучі м1 поїхали в зону АТО. Звісно, якщо журналіст має бажання воювати, то для цього є добровольчі батальйони. Наприклад, я  і кілька моїх колег ще наприкінці лютого - на початку березня записалися у військкомат як добровольці. Зараз говорять про четверту хвилю мобілізації. Можливо, цього разу мобілізують мене.
Щодо того, чи варто журналістам масово їхати в АТО, я думаю, що ні. Бо коли всі будуть там, то хто буде писати елементарно про те, де завтра в Луцьку не буде світла.
Чи змінилася ситуація на Волині за це рік? У владних структурах, міліції?
Нинішня виконавча влада повторює помилки попередньої центральної влади. Вона відстає від суспільства на два кроки, використовуючи  найбільш «зношений» штамп, що суспільство і революціонери  - це різні речі. Мовляв, більшість хоче миру, а ті бунтують. Але насправді зміни траплялися тоді, коли з`являлися декілька відсотків, які прагнули чогось іншого.  Зрештою, так розпочався Майдан. Загалом це кілька відсотків населення. Нинішня влада прикривається стереотипом, що люди хочуть жити тихо і мирно, а отже їм не потрібні люстрація, реформи та зміни. Але ж достатньо запалити сірник і знову буде велика  пожежа.  От якби Янукович 30 листопада сказав здати Захарченка під суд, Євромайдану не було б. Події далі розвивалися у тому ж напрямку. Тобто реакція влади була запізнілою.  Зараз відбувається щось схоже. Здається, вже є закон про люстрацію. Але Верховний Суд просить переглянути Конституційний Суд цей закон. Перед виборами його ухвалили, а зараз намагаються окремі  норми скасувати. І це той прецедент, який не дозволяє дивитися на них по-іншому.
Під час нашої бесіди ти жодного разу не назвав події на Майдані Революцією гідності, хоча наразі так трактують події кінця листопада 2013 – березня 2014 рр.  Чому?  І на твою думку,  чи варто чекати Третього майдану?
 Термін «Революція гідності» не вживаю. Для мене це Євромайдан. Симптомів, що щось буде, є дуже багато. І якщо, не дай Боже, щось розпочнеться, що називатимемо третій майдан, то воно нічого спільного не матиме з другим Майданом. Це буде щось подібне до Коліївщини, партизанщини. Я сподіваюсь, що  в людей на Банковій, під куполами Ради, з`явиться чаcтина здорового глузду і вони працюватимуть на країну.  В умовах війни обов’язково проводити реформи, і суспільство найбільш готове їх прийняти. Без реформ нинішня система управління неефективна. Вона сама себе знищить. Я думаю, що Порошенко і Яценюк  це теж розуміють.
Рік боротьби за краще майбутнє України позаду. Що далі?
Ми живемо в епоху суттєвих змін нашої країни, але вони не є унікальним явищем у світовій історії. Для нас це важко, бо ми сучасники цих подій. І я впевнений,  що ми це пройдемо. Україна повинна стати не менше, ніж регіональним лідером, за яким будуть йти поляки, чехи, угорці, румуни, країни Прибалтики. В  нас для цього є всі умови.

Немає коментарів:

Дописати коментар