Їхні імена досі ніхто не знає. Їх не показують по телевізору і не запрошують на ювілеї революційних подій. Власне, ці люди цього і не прагнуть. Вони – саме ті громадянські активісти, на появу яких виділяються мільйони доларів західних платників податків. Тим більше показово, що ніхто з цих людей грантів не отримував і ні разу не був членом якої-небудь політичної сили.
Між тим кожен із них зробив неоцінений внесок у ті події, які називаються "помаранчевою революцією" – Анатолій Бондаренко придумав і розкрутив слоган "Разом нас багато", а Ярослав Ведмідь зробив помаранчевий колір самодостатнім символом.
У ювілейні дні саме в цих людей ми поцікавилися – як і навіщо вони це робили, чи недаремно це сталося і як жити далі.
 |
Хто: Анатолій Бондаренко, 33 роки, народився на Вінничині, живе у Києві, в листопаді 2004 року – програміст телеканалу "1+1", в листопаді 2005 року – приватний підприємець.
Що зробив: автор слогану "Разом нас багато", який став одним із програмних гасел помаранчевої революції і ліг в основу революційного гімну від групи "Гринджоли".
- Як ти втрапив у політику?
- Мене завжди приваблювали нові можливості нашої ери стрімкого розвитку інформаційних технологій – нові способи спілкування між людьми, в тому числі і спілкування з чиновниками. З’явилася унікальна можливість оперативно створювати групи "за інтересами", які ефективно ці інтереси захищають.
Особисто я вперше втілив ці можливості в життя під час акції "Україна без Кучми". Була конкретна задача – проінформувати якомога більше людей про акцію і залучити цих людей до взаємодії – були засоби вирішення цієї задачі і ресурси, досить обмежені. Почалося все з сайту "Майдан", а довкола нього за чотири роки створилася чимала кількість спільнот по інтересам.
- Саме ці люди і зробили помарнчеву революцію можливою?
- Один знайомий з державних аналітичних структур, коли ми його запитали, скільки "відсотків революції" забезпечили наші активісти, сказав "Я даю вам 10 відсотків".
- І серед цих відсотків - гасло "Разом нас багато"?
- Так. Ми з 2000-го вивчали досвід ненасильницьких революцій в різних країнах – і однією з обов’язкових умов цих змін влади була карнавальність. А карнавальність -веселу музику і спільні кричалки. Ми з товаришами підготували кілька музичних збірок з революційними піснями – туди входили композиції "Наших партизанів", Mano Negra, Chumbawabma, кілька версій знаменитого гарібальдійського гімну Bella Ciao і латиноамериканський "Марш об’єднаної нації" з легендарним приспівом El pueblo unido jamas sera vencido, себто "Об’єднаний народ є непереможним".
Ми часто вживали це гасло іспанською на акціях "УбК" і наступних – і виникла ідея перекласти всю пісню. Ігор Семиволос з Центру Близькосхідних досліджень написав мені підрядковий переклад, але я спромігся тільки на приспів.
Було кілька варіантів: "Народ, що об’єднався, ніколи не здавався", "Об’єднаний народ не знає перешкод", унсовці з Черкас придумали "Коли народ єдиний, він є незборимий". Але важливо було зберегти отой поскладовий ритм, який є в іспанській версії – і мені це вдалося як "Ми разом! Багато! І нас не подолати!".
Сталася ця знаменна подія (сміється) в Інституті близькосхідних досліджень у приміщенні Академії Наук на Європейській площі наприкінці літа 2002 року. Вже у вересні, на акції "Повстань, Україно!", ми активно впроваджували цю кричалку в життя (в обох мовах) і навіть повісили її на сайт у гілку "Варіанти кричалок на акціях опозиції".
- Як ти поясниш феномен такого раптового поширення цього гасла аж через два з лишнім роки?
- Саме цей аспект і є найцікавішим у теорії мереж – як явище субкультури стає явищем масовим.
Ще в понеділок 22 листопада його скандували кілька окремих груп активістів, які існували ще з часів "Повстань, Україно!", гасло також активно використовувала "Чорна ПОРА". У вівторок його вже скандував весь Майдан, а ще через кілька днів "Гринджоли" дали новий поштовх гаслу, спростивши його у своїй пісні.
На мою скромну думку, головним чинником було те, що окремі спільноти знали гасло вже два роки – і просто кинули ці зерна у спраглий грунт масового спротиву. Є відповідна математична теорія – "теорія малих світів" – яка передбачає існування хабів – спільнот чи людей, на яких замикається багато вхідних-вихідних лінків. Головним завданням було донести гасло і ще купу ідей-"мислевірусів" (про те ж ненасильництво, скажімо) до хабів, а вже звідти ідеї вибухово поширилася серед усіх активістів.
- Чи не збираєшся запатентувати гасло чи створити партію з назвою "Разом нас багато"?
- Я не ідіот. (сміється)
- Якусь фінансову вигоду отримав?
- Еге ж, міжнародні фонди чеки так і шлють (сміється). Але я отримав чудовий капітал у вигляді нових знайомств з цікавими людьми і гарну репутацію. Якщо підсумувати, то я втрутився в політику з двох причин: 1) впливати на владу, 2) отримати особисте задоволення.
- А зараз, на фоні загального занепаду помаранчевих настроїв, ти не відчуваєш розчарування?
- Один із британських послів зауважував, що слов’яни відрізняються від германців тим, що не здатні довгий час спрямовувати зусилля в одну точку. Спільнота сайту "Майдан", до якої я маю честь належати, це твердження подолала – ми працюємо вже чотири роки і збираємося працювати й надалі, щоб не розчаровуватися. Ми забезпечили для своєї країни набагато більшу кількість опцій розвитку, ніж це було б у випадку перемоги Януковича.
І, звичайно, я не збираюся зупинятися на досягнутому. ІМХО, країні не потрібен супер-моральна риторика Ющенко чи колишній кримінальник Янукович. Країні потрібен сірий і скромний менеджер, який би ефективно і з дотриманням процедури виконував покладені на нього конституційні обов’язки.
А ті, чия участь у політичному житті країни обмежилася осінню і зимою 2004 року, можуть і розчаруватися, але їм варто зрозуміти, що участь у напівміфічному стоянні на Майдані не забезпечує його учасникам якісь пільги.
Треба працювати далі – та чи інша спільнота громадян має якісь інтереси і може їх захищати. І дуже важливо, щоб ці спільноти існували не окремо, а мали налагоджену мережу взаємонавчання і ділилися генерованими знаннями з усіма бажаючими.
- А на рівні держави потрібні якісь зусилля для захисту прав цих от спільнот?
- Якщо держава не докладає цих зусиль, то така держава взагалі не потрібна. Ми терпимо державні інститути насильства для того, щоб для більшості громадян були дотримані їхні базові права на життя, власність, працю, інформацію тощо.
- Ти збираєшся голосувати або агітувати на виборах-2006?
- Сумніваюся, що активно агітуватиму. Голосувати буду точно, але поки що не знаю, за кого. Очевидно, за того, хто зможе забезпечити права, викладені вище.
- Які суспільні проблеми тебе хвилюють найбільше зараз?
- Перша проблема є стратегічним завданням – це реформа судоустрою, тому що саме вона має забезпечити однакові правила гри від президента до бомжа.
Друга, яка є особливо близька мені, тому що я народився на берегах Південного Бугу – це побудова Ташлицької ГАЕС, проект якої передбачає затоплення унікальних заповідних ландшафтів і великі екологічні проблеми.
 |
Хто: Ярослав Ведмідь, 27 років, народився у Білій Церкві, живе у Києві, в листопаді 2004 року і донині – генеральний директор PR-компанії MTIConsulting.
Що зробив: засновник громадянської ініціативи "Помаранчева стрічка", яка зробила офіційний колір ющенківської кампанії самодостатнім і найбільш потужним елементом агітації і сприяла виникненню бренду "Помаранчева революція".
- Як все почалося?
- До 20-их чисел жовтня я був поза політикою, оскільки як піарник знаю ціну політичним заявам і бачив слабкі місця обох команд. Крапку моїй аполітичності поставив обшук в офісі "Пори", до якої тоді ще непогано ставився. У мене в шухляді в офісі лежала їхня футболка з Че Геварою у вишиванці, і я досить легко уявив, що за бажання нашу компанію так само можна оголосити терористичною організацією. Обшукати, знайти футболку і забезпечити потрібний розголос у підконтрольних ЗМІ.
- Ваша компанія займалася політичним піаром також?
- Навпаки – в нас була чітка домовленість з засновниками, що компанія в цьому політичному сезоні не займається політичними проектами. Домовленість ми виконали у повному обсязі. Тому нас могли обшукати не через це, нас могли обшукати і закрити просто так, і раптове усвідомлення цього стало неприємним відчуттям. До всього додалися події з побиттям людей молотками біля ЦВК під час демонстрації 23 жовтня.
- І що ти тоді вирішив зробити?
- Було відчуття, що багато людей могло б долучитися до кампанії підтримки Ющенка, але штаб нічого не зробив, щоб цю підтримку створювати. Ми запропонували людям способи висловлення своєї підтримки.
Якщо промоніторити ЗМІ, особливо офіційний сайт кампанії Ющенка, то майже до самого дня першого туру (30 жовтня – Авт.) колір кампанії не позиціонувався як щось окреме. Його називали то жовтим, то жовто-гарячим, то взагалі "символікою Ющенка".
В жодному релізі "Нашої України" того часу фактично навіть не вживається прикметник "помаранчевий", більше того – штаб навіть не подавав ознак, що збирається виводити колір як найпростіший спосіб самоідентифікації позиції виборця.
І от зранку в понеділок 25 жовтня був підготований текст, у якому пропонувалося всім прихильникам Ющенка виявити свою громадянську позицію. Там був цілий набір дій різного ступеню активності – від помаранчевого соку в руках до помаранчевої стрічки на рукаві чи вікні квартири.
Говорилося і про мету – змінити враження про електорат Ющенка, яке тоді широко насаджувалося ЗМІ (як про маргінальних престарілих націоналістів і хуліганів) і показати, наскільки широкою є підтримка кандидата. Я надіслав цей текст своєму товаришеві Максиму Саваневському і він запропонував перекласти його російською. І ми його розповсюдили через електронну пошту і в Інтернеті.
Вже через годину я отримав кілька пересилок цього ж таки листа. А увечері, коли моя сестра прийшла додому з помаранчевою стрічкою на сумці і розповіла, що їй прислали такий лист, я зрозумів, що ініціатива влучила в яблучко.
Ми ж конспірувалися і нікому (ні батькам, ні в офісі) не казали про нашу роль в цьому процесі. Я сам почепив стрічку на портфель лишень в середу.
- А "не словом, а ділом"?
- Було зрозуміло, що самими закликами результату не досягнеш. Тому ми поговорили зі своїми знайомими і зібрали команду в 15 людей – по 5 на кожну гілку метро. О 6-ій ранку ці групи зайшли на три кінцеві станції і працювали за наступною схемою – у поїзд, який поданий на посадку, заходить команда (по одному на вагон) і в’яже стрічки на поручні.
У нас була легенда прикриття на випадок конфлікту з силовиками – мовляв, сьогодні день народження у такої собі дівчини Світлани, яка дуже любить помаранчевий колір і от її друзі влаштували їй подарунок. Інша група казала, що це частина помаранчево-чорної гвардійської стрічки на честь військового параду, який мав відбудися того дня за участю Путіна.
Ще згадується помаранчевий флеш-моб, який ми влаштували за день до виборів. Було розіслано анонс в стилі темників: "аналітики прогнозують, що на Майдані зберуться люди в помаранчевому, робитимуть те й те" – і прийшло близько 300 людей. Після першого туру ініціативна група, яка сформувалася після акції в метро, і далі активно завішувала Київ стрічками.
-А в регіонах? Ви якось координувалися?
- Ні, ми не знали і не знаємо досі цих людей, які почали діяти, не очікуючи ніяких директив чи наказів штабів. Буквально на другий день після початку акції з’явилися повідомлення про те, що в Херсоні і Кіровограді затримували людей, які називали себе активістами "Стрічки".
Однак, незважаючи на активність, наші дії були швидше партизанщиною в порівняяні з машиною, якій ми протистояли – те, що протягом ночі розвішували десятки людей, за кілька годин знищували тисячі двірників. А коли до акції підключився штаб з його потенціалом і ресурсами – це вже була тотальна і повноцінна війна.
Саме хтось у штабі здогадався використовувати не тканину, а набагато дешевший поліетилен, і було виготовлено неймовірну кількість цих стрічок – і то їх на всіх не вистачало.
Перед цим ще Зінченко з’явився на одній із прес-конференцій у помаранчевій краватці, а остаточне усвідомлення наших месиджів помаранчевою командою стало зрозуміло тоді, коли абсолютна більшість членів цієї команди вдяглася у офіційний колір кампанії.
Це було вірне рішення штабу, тому що, за нашими даними, перші дні акції офіційні працівники кампанії розцінювали нашу ініціативу як провокацію. Їх можна зрозуміти – "Стрічка" не була штабною розробкою і стрімко змінювала хід кампанії.
Якщо пам’ятаєте, штаб тоді займався просуванням бренду "каштанова революція" і слово "помаранчевий" вони сприйняли не одразу.
- 25 жовтня з’явився передрук першого заклику "Стрічки" із заголовком, який придумав Олександр Сіромаха – новинар "Майдану", котрий поставив ваш текст. Заголовок – "Помаранчева революція" – є першою згадкою цього словосполучення взагалі. Чи не відчуваєш ти образи, що ви причетні до створення такого стильного бренду, а про ваші заслуги ніхто не знає?
- В нас немає жодного бажання боротися за якусь свою частку помаранчевих брендів. Група штабних робітників, яка запустила після нас свою подібну ініціативу, досі стверджує, що вони це все придумали. На здоров’я.
Хоча досі ніхто з професіоналів не зробив дослідження, яка в "революційних технологіях" роль штабу, а яка – громадських активістів. Також логічно припустити, що під нашу акцію в штабі виділялися кошти, хтось їх отримував, звітував...
- Ви самі щось отримали з цих коштів?
- Ні. Та ми й не претендували. Ми намагалися робити весь час нові акції – в’язали стрічки за Києвом, пересуваючись на велосипедах, писали музику з ющенківських кліпів для рінгтонів мобілок, "рятували" кількадесят мішків з поліетиленовою помаранчевою стрічкою, виявлених на звалищах в районі озера Міністерка – не знаю вже, як вона там опинилася.
А до нашої компанії це не має жодного стосунку, і продавати наші громадянські вчинки як технологію ми теж не збираємось. Тим більше, що технології, апробовані в іноземних кампаніях, при сліпому переносі в Україну здебільшого не працюють – це я вже як піарник кажу.
- А противники "помаранчевих" стверджують, що все це було масовим зомбуванням і результатом саме технологій спецслужб західних держав...
- В нашій ситуації єдиним західним впливом був фільм Wag the Dog ("Хвіст крутить собакою"). Там є момент, коли герої, щоб привернути увагу американської адміністрації до долі зниклого солдата на ім’я Шу, закидають на дерева біля Білого дому старі "шузи" – кросівки, черевики. Більше до "технологій спецслужб" (сміється) ми не зверталися.
А щодо масового зомбування, то відчуття свободи і спільного плеча – то це одне з найп’янкіших відчуттів людини, особливо коли це посилюється відчуттям небезпеки. Ці відчуття "помаранчевим активістам" забезпечили аж ніяк не західні спецслужби. В результаті зомбування ми отримуємо натовп – варто подивитися на той же Майдан після святкових концертів. А на Майдані-2004 натовпу не було.
- Зараз лунають заяви про розчарування діями нової влади...
- Помаранчева революція призвела до двох жахливих речей. Перше: українці, які вже давно жили як незалежні від держави індивідууми, почали знову сподіватися, що – коли у владу увійдуть "наші" – держава почне конкретно цим українцям дуже сильно допомагати. В нас ще занадто слабкі політичні традиції й економічний потенціал, щоб мріяти про соціально відповідальне суспільство і владу. Таким розчарованим варто згадати, як вони жили ще рік тому, і знову взятися до роботи.
Друга небезпечна річ: саме суспільство не відповідає стандартам, задекларованим новим лідером. Люди продовжують давати хабарі і підтримувати корупціонерів - про це нещодавно була сильна стаття на "УП" . І зрештою може виявитися, що президент є носієм абсолютно інших цінностей, ніж його оточення і все суспільство загалом. Суспільство подумає "Навіщо нам президент-інопланетянин?" і обере лідера, який відповідатиме моральним стандартам цього суспільства.
- Учасники ініціативи не розчаровані своїм вибором і своєю активністю?
- 25 жовтня, рівно через рік після нашої першої акції, ми повторили наш флеш-моб на Майдані з точністю до дії – прийти в помаранчевому і згадати, як все починалося. Прйшло 30 людей – вдесятеро менше, ніж рік тому. Як пожартував один із активістів, "Торік було стрьомно, а тепер – соромно", що засвідчує певний рівень розчарування у революції і її символах.
Загалом же відчуття позитивні – ми разом із багатьма співвітчизниками побачили, що можемо змінювати ті речі, які здавалися незмінними. Країна отримала шанс жити інакше, тому про розчарування не може бути й мови. Інша річ, як ми тепер використаємо цей шанс.
- Чи не думав ти або хтось із твоїх товаришів піти в політику або запатентувати бренд "Помаранчева стрічка"?
- Активісти "Стрічки" не мають політичних амбіцій, а компанія, де я працюю, не має жодного замовлення від політичних сил. Патент же, здається, зареєстрований на когось іншого. Я спокійно до цього ставлюся, аби той, хто запатентував, розумів, навіщо він це зробив.
- А участь у наступних виборах візьмеш?
- Голосувати збираюся, але за кого – поки що уявлення не маю. Виборцям варто менше розцінювати політику як шоу, а більше звертатися до раціональних оцінок.
Немає коментарів:
Дописати коментар