Олег Ущенко: А ти не бойко?

знімали ми колись в карпатах.

впоралися швидко і відпустили машину з апаратурою до станіслава. а колєґа, оскільки він з харкова, хотів деньок зависнути.
коли за машиною стих гул, опам'яталися, що наплічники з грішми і харчами поїхали до міста. на вулиці 97 рік - з мобілками бігали не всі.
який то кайф лишитися серед гір без грошей і знайомих в радіусі 30 км мінімум?.

стукаємо до першої хати в присілку, виходить доброзичливий вуйко, розповідаємо, що тре переночувати до завтра і просимо відвести нас до сільради передзвонити.
передзвонили, домовилися, що за ними приїдуть. повертаємося до оселі. Зійшлися в вартості проживання і він накрив на стіл.
перед застіллям для чогось записав наші прізвища. ми могли назвати будь-які, але надиктували свої. а в колеги прізвище – бойко. І тут гуцул змінився на обличчі.
зараз потрібен невеликий історичний екскурс. споконвічно два суміжних етноси – гуцули і бойки – фист конкурували. це породило не те, щоби неприязнь, швидше з’явилися океани скептичних висловлювань.
малослівні і робітні бойки вважалися добрими майстрами, гуцули мали нахил до артистизму. тому гуцули вважали бойків гальманутими, а бойки гуцулів – фіглярами.
серед бойків, коли дитині тре довести аби гризла науки, кажуть: вчисі, бо станеш гуцулом. гуцули на алаверди, замісь ти дурню, можуть вигукнути ти бойку.
ми натрапили на надто вразливий екземпляр. він обережно перепитав:
- що чесно бойко? спровжний?
- нє-нє, - втрутився я, - просто фамілія така. фамілія в паспорті. – мусів пояснити, бо серед гуцулів терміном фамілія називають родину.
гуцулові ніби відлягло.
на столі лежав ріп’єний корж, була вурда, буц, бриндця, сало, часник, хліб і слоїк з палєнков. розмовляли про карпати, жінок, кіно. періодично гуцул ніби вимикався і тоді насторожено допитувався в колеги:
- скажи, ти точно не бойко? І не маєш родини в (тут він весь час називав якийсь новий населений пункт)
частота цього питання пропорційно зростала випитому зі слоїка. аж перегинався через стіл, так допитувався, чи колега не бойко.
хлопака з харкова вже був такий замаханий, що аби довести гуцулові, що він не бойко, почав кластися, що він мало не чистий москаль.
гуцула то насторожило ще більше, він знову хотів щось сказати, але рипнули двері і до хати ввійшла пані. скептично, але з героїчним мовчанням, оцінила ситуацію і підійшла гуцула:
- чо с людим борщу не загрів? – потім понюхала порожній слоїк з-під палєнки, - в него свій борщик… по очах виджу, що вже сте не голодні.
гуцул важко зітхнув і промелестував:
- хлопці, я вам тако скажу... пийте, їжте, гуляйте, любіт дівок... робіт всьо, що хочете... лишень не берітси за жінок з бойків!
- ах ти нендзо, - сплеснула в долоні жінка, - а ти чо їздив за мнов аж в турку?
з хати ми виходили попри стіну... ))