«Вони полягли зі
зброєю в руках як Великі древні вої Русі-України, як звитяжні і веселі навіть
перед лицем смерті чубаті Запоржці, як освічені і величні УСуси, як запеклі і
невблаганні бійці ОУН та УПА, як юні з «Небесної сотні»…»
Цей епіграф, цитата з моєї статті про Андрія Дрьоміна «Світляка» та його
побратимів.
Вчора 10 серпня виповнилось два роки як наш «Світлячок» боєць
добровольчого батальйону «Азов» загинув під Іловайськом. Важко писати навіть
через такий термін про свого побратима був, загинув… Я напевне вже ніколи до
такого не звикну. Ця війна зробила велику рану в усіх в нас в серці…
В селі Великий
Глибочок що під Тернополем вшановуючи
пам'ять Світляка відбулась
служба Божа. Прийшли згорьована
родина, побратими УНСОвці, друзі та близькі, односельці. Далі продовжу цитатою
з ще однієї статті ким для мене був Андрій (це про фото яке розміщене на пам’ятному знаку у Тернополі):
«Фото ж, яке
розмістили на пам’ятній стелі належить тернопільському військовому фотографу,
історику та журналісту Ігорю Крочаку. Він також був хорошим другом Андрія.
- Світлячок був
добрим другом і товаришем, завжди з прямотою говорив ті речі які інші через
толерантність замовчують. В той же час в його словах завжди прослідковувався
дар переконливості і, якоїсь щирої доброти. Співрозмовник мимохідь ставав на
його точку зору. По рокам він був молодший за мене, але його розважливість та
розсудливість завжди імпонували мені. Той портрет я фотографував на пірсі
Азовського моря. Хотілось би, щоб світлина ця висіла десь на стіні у нього
вдома, а не на меморіальній дошці, але таке життя. Мені згадується двохрічної
давності морозний день 2014-го, коли ми верталися з Майдану до Тернополя. В
одному з купе поїзда їхали люди з Москви (одна мадам навіть доктор психології,
їхала до родичів в Ужгород), які вже були «просякнуті» тією путінською
антиукраїнською пропагандою. Ми всю дорогу розмовляли, не сварились – завдяки
Андрійовому дару переконання та моїх історичних ретроспектив-аргументів ми
змогли відкрити їм очі на події в Україні та нашу правдиву історію. Коли вже
вийшли у Тернополі він з впевненістю промовив:- ще одне добре діло зробили,
майже переконали тих, хто важко переконується…»
ДОВІДКА: Андрій
Сергійович Дрьомін (нар. 3 січня 1982, с. Великий Глибочок Тернопільського
району Тернопільської області — пом. 10 серпня 2014, під Іловайськом Донецької
області) — український військовик, рядовий міліції (Міністерство внутрішніх
справ України), боєць-гранатометник батальйону «Азов».
Єдиний син у
батьків-учителів, одружитися не встиг. Тривалий час проживали в Нововолинську,
згодом перебралися до Великого Глибочка, де живуть батьки матері. Працював у
кузні, займався художнім ковальством.
Загинув 10 серпня
2014 року під Іловайськом у ході зіткнення з терористами при комплексному
обстрілі позицій українських військових — гармату й кулемет заклинило,
заглухнув двигун БМП, по вояках почали стріляти з кулемета «Утьос» та снайпери,
в ході бою двох військових було вбито, п'ятьох — поранено. Андрій Дрьомін
отримав п'ять куль. Загинув разом із Миколою Березовим — той кинувся рятувати
Андрія, але й сам потрапив під обстріл.
На останок до
фоторепортажу про другу річницю Пам’яті Андрія Дрьоміна
додаю підбірку матеріалів про нього. Звичайно їх є набагато більше але велике
прохання - прочитайте ще раз ці…
Велика шана
батькам за такого сина ! Ми будем пам’ятати тебе вічно
Андрію !
Слава Нації !
Смерть ворогам !
Слава Україні !
Слава УНСО !
Ігор Крочак
(фото автора)
11 серпня 2016
року
Немає коментарів:
Дописати коментар