два роки тому в цей день у Києві був дуже сонячний ранок. навіть тітушки у Маріїнському сиділи на піддонах, як круки. гризли сємушкі і матюкалися, залицяючись до своїх тьолок. то була найвідповідальніша частина роботи - наклацати тітушок. двоє поляків (журналіст і фотограф) і я пересувалися між ними з острахом за обладнання. откуда, браткі, спитав один амбал, напевно звернувши увагу, що ми азартно фотографуємо.
сєвєрний рабочій, крикнув я йому. напішітє, шо людєй согналі, а про удобства нє подумали... ми повернулися до наших і наробили багато панорам синьо-жовтого моря і крупних планів зі щасливими світлими обличчями... а вже у потязі довідалися, що в будинку офіцерів лежать перші трупи і про бійню - міліція з тітушками спрямовано калічили демонстрантів... фотограф на перші зупинці вискочив з потяга і на таксі повернувся до Києва. ми мусили бути у Львові. почали видзвонювати за кордон. але там вже знали. депутат польського парламенту розповів, що тільки-що розмовляв з Брюсселем, добре, що фотограф повернувся, бо фотографії будуть потрібні в Гаазі... в таких пологах народжувалася нова Україна... а десь у затишних кабінетах, при каві, без шуму і поспіху вже ділили портфелі, бюджет, кредити. ми думали, що то нарешті кінець фільму, а то лише закінчувалася перша серія...
На знимці Людмили Ямщикової - відкриття першого форуму Євромайданів у Харкові
Спогад про Майдан Гідності
Спогад про Майдан Гідності
Немає коментарів:
Дописати коментар