У Тернополі відбувся літературний вечір-реквієм "Герої не вмирають"

У Тернополі 27 травня 2015 року у "Палаці кіно" відбувся літературний вечір-реквієм "Герої не вмирають", присвячений пам'яті бійця батальйону (тепер полку) "Азов" нашого земляка Андрія Дрьоміна "Світляка".

На заході тернопільська письменниця  Дзвінка Торохтушко презентувала книгу "Світлячок-охоронець".

 У цій книзі є дві казки для діточок – її та Олени Степової з Луганщини.  На камерному літературному вечорі були рідні і друзі, побратими Андрія з УНСО. Виступили також поетеси Олена Степова та Ольга Матвеюк-Грановська з Києва, Ярослав Вакалюк  з Івано-Франківська, священник УГКЦ і фронтовий капелан отець Петро Бурак, побратими УНСОвці Ігор Аркуша та Юрій Гуменюк, актор Микола Булат читав вірші зі збірки Олени Степової.

Нагадаю шановним читачам що боєць батальйону “Азов” Андрій Дрьомін друг на псевдо «Світляк» загинув у бою під Іловайськом 10 серпня 2014 року, тоді ж у тому бою важко поранили його командира друга «Березу» Миколу Березового та друга «Сокола» Романа Сокуренка, героїв лікарям не вдалося врятувати.  Той ранок під Іловайськом був останнім коли побратими УНСОвці Микола Березовий на псевдо «Береза» і наш «Світлячок» своїми подихами зігріли холодну воронену сталь зброї цілячись у ворогів України. Вони полягли зі зброєю в руках як Великі древні вої Русі-України, як звитяжні і веселі навіть перед лицем смерті чубаті Запоржці, як освічені і величні УССуси, як запеклі і невблаганні бійці ОУН та УПА, як юні з «Небесної сотні», і ось тепер уже як сотні українських героїв цього клятого протистояння, розпочатого проти нас московським режимом.

   Важко усвідомити що нашого побратима з нами немає, Андрій завжди був справжнім, часто його згадую, особливо там, коли знаходишся за кількасот метрів від ворожих позицій. Як його бракує нам, та його подвиг завжди надихає коли їдеш по фронтовим дорогам з такою необхідною допомогою для наших бійців. Коли фотографуєш історію фронту, колись старі офіцери Першої світової говорили:-" Краще бути справжнім, ніж вдавано справжнім..." це і про Нашого "Сітлячка".

   Людська пам'ять і шана це не тільки помпезні пам’ятники  на площах міст та селищ, і це зовсім не бравурні промови владоможців на пам’ятних вічах і вшануваннях, це пам'ять побратимів і тих хто як і полеглі герої любить свою землю і живе її щастям та горем.

 Низький уклін батькам Андрія Дрьміна і батькам усіх героїв що полягли у новітній україно-російській війні.

Микола Матиящук