22 травня - важлива дата для кожного українця. У цей день прах Тараса
Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні.
Вшанування Дня перепоховання Тараса
Шевченка належним чином стало відзначатись тільки в Незалежній Україні. Сьогодні
тернополяни вшанували День перепоховання Великого Кобзаря, покладанням квітів
до його пам'ятника у місті Тернополі.
Шлях Великого Кобзаря в Україну:
Санкт-Петербург. 26 квітня (8 травня) 1861 року
домовину з Тарасом Шевченком викопали з поховання на Смоленському кладовищі ,
перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і
залізницею перевезли до Москви.
Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел,
Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку,
Бобровицю, Бровари до Києва. Випрягши коней з воза, студенти Університету
Святого Володимира провезли труну Ланцюговим мостом і далі набережною до церкви
Різдва Христового на Подолі.
У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети,
багато киян. Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його
в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо
Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
Перепоховання:
8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук»
останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в
Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського
собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета
зумів відстояти виконання останньої волі Тараса. 10 (22 травня), після
відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.«Винесли гроб,
поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд
хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого
дому», — згадував Григорій Честахівський
Коротка довідка про відзначення 22 травня у Києві
в часи УРСР:
У цей день святково одягнені, у вишиванках,
приходили у Парк Шевченка в Києві сотні людей і аматорські колективи
університету; співали «Реве та стогне Дніпр широкий», читали
"Заповіт" та інші вірші Шевченка.
Але у 1971 році 22 травня оголосили
націоналістичним святом, відтоді участь у ньому була заборонена. Усіх, хто
приходив у цей день у парк вшанувати пам’ять Шевченка, силою розганяла міліція.
А студентам університету взагалі відміняли заняття, оголошуючи цей день
вихідним! І попереджали: сидіть удома, до університету - ні ногою, ні-ні! Хто
буде помічений в районі університету - той буде негайно виключений, без права
повторного вступу.
Сучасним студентам важко уявити все це. Важко
уявити, яку треба було мати громадянську мужність, щоб все-таки, незважаючи на
заборону, хоча б наблизитись до парку Шевченка...
Традиція святкування 22 травня була відроджена
тільки у 1989 році. Тоді біля пам’ятника Шевченку зібралися люди, співали на
тлі синьо-жовтих прапорів, які підняла молодь якоїсь молодіжної
націоналістичної організації. Наряди міліції і, напевно, інших служб, яких дуже
багато було в парку, відбирали прапори, забирали людей у штаб, топтали портрет
Шевченка. Та люди вистояли до кінця, звільнили тих, кого забрали до штабу і
захистили синьо-жовті кольори.
Ігор
Крочак, історик, архівіст і ветеран УНА-УНСО, фото автора
Немає коментарів:
Дописати коментар