ЯК ДОЖИТИ ДО ПЕНСІЇ?

- Скілька вам років? – запитує мене старший лейтенант міліції у відповідь на запитання, чому він не вживає рішучих заходів проти порушників закону, які  шляхом рейдерського наскоку захопили приміщення ветеранського офісу по Саксаганського, 64-а.

- Мені сімдесят дев’ять.

- Я теж хочу дожити до пенсії.

 Я не вірю власним вухам.  На невдалий жарт це  не схоже. Розслідування злочину і знаходження правопорушника загрожує  охоронцеві  закону неприємностями? Аж до  проблем із пенсією?

Чи це не новий кодекс міліції незалежної України?

По вулиці Північній,22 на Оболоні  начальник міліцейського відділку, (назвемо його для конспірації «капітан  В»), з  незворушним виразом обличчя  читає  скаргу  громадян на дії дрібного підприємця В. А.  по  ремонту взуття,що  зібрав «товар» і гроші  наперед , і вже рік  не повертає ні того, ні другого.

На моє здивування, чому  міліція  не вживає рішучих заходів, я раптом чую знайоме: «Я  хочу дожити  до пенсії». 

Мовчки вдивляюсь в риси обличчя капітана: невже це той же, «борець з рейдерством», якого  підвищено за заслуги?  Ні, інший. Подібний.

 Ситуація…

 Можливо, за  виконання службових обов’язків тепер карають?

- Звертайтесь до суду.

Оболонський суд ухвалив: повернути  замовнику або  взуття або 150 грн, але рішення суду нема кому вручити: адресу  свого помешкання майстер – ремонтник приховує. На суд він так і не з’явився.

Що робити працівнику міліції, якому відомий номер  мобільного телефону  правопорушника, але невідомий номер квартири?

Вірно – викликати.

- Я  викликав.

- І…?  

Таємниця адресату залишається  через не до кінця з’ясовані   умови життя підозрюваного.

- То викличте ще раз.

 Мовчанка. Якщо він ще раз скаже про пенсію, я його вдарю.

 Мені повезло.

Я врятований.

Оболонське районне управління ГУ МВС України у м.Києві. куди я ще до суду звертався з повідомленням про злочин, доручило  капітану В. розглянути скаргу. Чому «скаргу», а не «повідомлення про злочин»?

А тому, що привласнення коштів громадян виконавча гілка влади Оболонського району злочином не вважає, хоч постраждалих від винахідливого підприємця нараховується десятками.

Знайомлюсь з багатослівним документом

ПОЛОЖЕННЯ

про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань.

 В очах  рябіє від правових подробиць на всі випадки життя, одна з них:

- відомості про вік правопорушника вносяться у повних роках. Наприклад: якщо злочинцю в момент учинення кримінального правопорушення бу­ло 28 років 11 місяців  28 днів, то  вік цієї особи повинен  бути внесений до Реєстру «у віці 28 років»;

Мені судома підступає до горла - хто його знає, скільки місяців і днів нараховує отой сучий син…стоп, стоп….я, здається, втрачаю контроль над собою. Спокій, перш за все - спокій! Але ось! Ось чітко визначено,  про що має довідатись міліція - про:

- час та дату повідомлення про підозру, відомості про особу, яку повідомлено про підозру і т. д.   Досить і цього! Але…далі я зупиняюсь:

- Крім того, до кримінальних правопорушень, що вчинені в умовах вулиці, належать:

– крадіжки з ресторанів, кафе, закладів громадського харчування, магазинів, ларків, кіосків, транспортних засобів, інших об’єктів, якщо проникнення в них здійснено безпосередньо з вулиці.

Далі розгублююсь: боюсь, що мені відмовлять, бо обкрадання мене сталося не з вулиці – на вулиці  знаходився я сам - а шпаркий майстер сидів у своєму кіоскові. Для суддів це – неабияка зачіпка!

Приймаю таблетку валідолу. Трохи відпустило.

Висновок:  міліція  не вносить  мого повідомлення до загального Реєстру,  бо їй непотрібний  зайвий клопіт з відсотком злочинності  в районі  та ще й перед проблемами майбутнього пенсійного забезпечення!

Я ледве стримуюсь, щоб не вилаяти  представника  виконавчої гілки влади, назвати його неробою, правовим імпотентом і ще бог його знає чим!

 Я вже готовий  схопити мобільника і телефонувати, кричати, бити на сполох до голови Люстраційної комісії народнього депутата  Єгора Соболєва, але його представник  випереджає мене дзвінком: я двічі повідомляв його про семирічне затягування прокуратурою і міліцією Шевченківського району Києва справи зриву меморіальної дошки зі стіни Київського національного економічного університету по Проспекту перемоги. 54/1.  Виявляється, моя скарга на бездіяльність відділу внутрішніх справ  міліції Шевченківського району  не може бути прийнята, оскільки Люстраційна комісія наділена повноваженнями «люструвати» виключно суддів, а  щодо міліції, то повноваження відсутні.

Що -  і тут «проблеми дожити до пенсії»?!

- Подавайте до суду.

Я кричу в  телефонний пристрій, що я  подавав  до суду Шевченківського району на  останнє восмимісячне  неподання міліцією постанови  про склад кримінального злочину  в діях адміністрації       Київського національного економічного університету,   адміністрація  якого  сім років тому протиправно зірвала встановлену меморіальну дошку на честь підняття  синьо- жовтого прапора  1966 року, що суд Шевченківського райну  відмовляється розглядати скаргу на бездіяльність міліції, бо це, як суддя трактує, справа Окружного адміністративного суду, а той, в свою чергу, показує знову на Шевченківський суд. Я задихаюсь, я відчуваю, що нерви мої не витримають! Я мчу до Вищої ради юстиції, котра уважно вивчивши справу, спокійно пересилає її до Ради суддів Києва.

Тоді  я вриваюсь до Конституційного суду з автоматом Калашникова – натискую на курок автомата,і він строчить, строчить, строчить,строчить -  все живе розбігається навсебіч, здіймаючи за собою хмари  противних паперів,чути, як з громом рушиться віконне шкло, як панічно тупотять ноги переляканих на смерть чиновників, як істерично  верещать жіночі голоси під акомпанемент  міліцейських сирен і машин швидкої допомоги…

-Ви щось хотіли?

Миловидна працівниця Конституційного суду  враз проганяє мій віртуальний бій ,простягаючи  руку до моєї папки, яку я несміливо кладу на стіл перед нею.  Мій  уявний бій зажирілій, самовдоволеній владі з роздутими штатами і  дикими зарплатами, розтанув, наче сон.

 Я  боюсь підвищувати  голос, бо не бажаю опинитись враз у буцигарні: міліція, як відомо, у незалежній Україні здатна на блискавичне реагування.  Я ввічливо подаю конституційне подання, щоб ця найвища інстанція, нарешті, визначила, хто з цих двох ледачих судів зобов’язаний відкрити провадження по факту зловмисної бездіяльності міліції Шевченківського району , котра свого часу швидко схопила тих, хто підняв національного прапора над Києвом.

 Я загрозив Шевченківському РУГУ прийти на розмову разом з представниками громадських організацій і камерами телебачення, на що слідчий капітан міліції П. - автор  фальшивої постанови,  скасованої прокуратурою про буцім –то «відсутність дозволу  від КМДА на спорудження  меморіальної дошки», -   надіслав ввічливе  запрошення, мовляв, у спеціальні дні і години, передбачені розкладом. Приходьте.Зустрінемось. Розберемось.

Я не наважуюсь туди  іти! Я боюся!

Я можу не стриматись і схопити цього виваженого фальсифікатора за барки, але пригадую - їх же  двоє: за декілька років до нього  таку ж фальсифікацію  вчинив і  майор М.  відділку того ж  Шевченківського району, тож двох мені не подужати, бо за ними стоїть  ще й піраміда  з письмових столів озброєного законами різноманітного  ще «совкового» начальства,  незворушного у своїй правоті  і безстрашного перед всіма можливими Майданами в очікуванні на захмарні пенсії.

Отож, залишилось вирішити: іти, чи полишити  моє ходіння на пороги  міліції незалежної України, щоб, бува, і справді, не зашкодити  ситій пенсійній старості захисників  порядку?

Конституційний суд відмовився розглядати моє подання.

                                                                           Олесь Гриб.