Ксенофобія змінила свої «мішені» в Україні

По закінченні концерту фестивалю «Мистецтво толерантності» у Харкові, його організатор, громадський діяч, член Харківської правозахисної групи, член ІЦ "Майдан Моніторинг", директор Незалежного культурного центру «Indie» Борис Захаров дав інтерв’ю кореспондентові «Прав людини»:

- Проект «Мистецтво толерантності» включає в себе не тільки проведення музичних фестивалів, але й дослідження проблеми нетерпимості в Україні щодо різних вразливих груп. Скажіть, які тенденції у цій царині спостерігаються останнім часом?

- Ми спостерігаємо зростання рівня ксенофобії та ізоляціонізму в Україні з 2002 року. Але останні події дуже сильно змінили країну і всіх нас: під час Євромайдану українці стали більш толерантними до інших етносів і націй, людей з іншим кольором шкіри, представників інших релігій та конфесій. Одночасно ми стали менш толерантними до проявів зла, нетерпимості, агресії та сепаратизму.

- Даруйте, Ви говорите про те, що під час Євромайдану зріс рівень толерантності. Однак у певної частини революційно налаштованої молоді явно простежувалися радикальні, націоналістичні настрої, оздоблені явно ультраправими гаслами.

- Так, дійсно, кілька лозунгів Майдану були запозичені в націоналістів, наприклад, «Україна – понад усе!» та «Слава Україні – смерть ворогам!». Проте, наголошую, я, як один із координаторів харківського Євромайдану, коли відповідав за проведення мітингів, завжди наполягав на виключенні націоналістичних гасел із промов, до останнього виступав за мирний протест.

Крім того, зараз, в умовах фактичної війни, ці гасла набули патріотичного значення. В слова «Україна понад усе!» відтепер вкладається інакший зміст, ніж у націоналістів – не зверхність до інших народів, а готовність обстоювати свободу Вітчизни. Нагадаю, ще відомий дисидент Василь Стус, який був водночас борцем і патріотом, писав: «За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину».

- Гаразд, повертаючись до теми трансформацій у нетолерантних настроях та проявах, чи можете Ви стисло охарактеризувати їх?

- Моніторинг, що здійснюється правозахисниками, свідчить, що поінакшала тематика ксенофобії – нетолерантність етнічна, расова, релігійна, сексуальна тощо – відійшли на другий план. Ксенофобія в Україні змінила свої «мішені»: побільшало нетолерантності за політичними ознаками, симпатіями (приналежністю) до Росії або Європейської спільноти. Тут можна згадати й відверті прояви мови ворожнечі та ненависті щодо «бандерівців», «ватників» тощо, що заполонили простори Інтернету, стали з’являтися у листівках, що вкривають паркани та ліфти. Хоча відмічалися й напади на ромів на теренах так званих «ДНР» та «ЛНР» тощо.

- А як музичним концертом, хай навіть і прекрасним, можна позитивно вплинути на зменшення рівня ксенофобії у суспільстві?

- Ми – правозахисники і митці – намагаємося боротися з людською некультурністю у формі ксенофобії силами мистецтва. Суть фестивалю «Мистецтво толерантності» – справжній мультикультуралізм, адже його учасники об’єднують музичні традиції різних народів, вносять частку культури своєї країни у загальну світову мистецьку спадщину.

Цього року Фестиваль, за сприяння Українського культурного центру в Угорщині та представників місцевої української діаспори, побував у Будапешті та ще 3-х містах цієї країни. Також за підтримки Шведської агенції з міжнародного розвитку «SIDA» концерти «Мистецтва толерантності» відбулися в травні у Львові, а в червні – у Харкові та Києві.

І справу цю будемо продовжувати!
Джерело