А хто ж він такий достойний народний обранець?!

Політика, влада, вибори – ці слова зазвичай асоціюються у громадян України з безпринципністю, аморальністю, вседозволеністю, корупцією та брехнею. Все це маскується політиками та політтехнологами сучасним та модним словом «ПІАР-технології». І історія проведення попередніх виборів у Україні, під час яких використовувалися та постійно вдосконалювалися брудні технології, масштабні фальсифікації, є лише додатковим підтвердженням цього.

На разі принциповим та нагальним є питання: а як же пересічним громадянам визначити чи достойний кандидат їх вибору чи ні?! Як же не помилитися і зрозуміти, що обранець дійсно має на меті і захищатиме не лише власні інтереси, а й дбатиме про інтереси громади, яка йому надала мандат довіри. Прикро, але зазвичай виборах доводиться обирати між кандидатами, кожен з яких в реаліях (а не з політичної реклами чи публічних ефірів) є надто далеким від досконалості, м’яко кажучи.

Почнемо з помилок, адже їх завжди важко визнавати, але висновки з них робити потрібно.

Згадаємо досить відомі переходи та зради кандидатів-мажоритарників до вищого законодавчого органу нашої держави – Верховної Ради Ураїни. Це значний список депутатів, починаючи з відомих практично кожному українцю Табалових і закінчуючи нікому не відомим народним депутатом, обраним по мажоритарному виборчому округу № 95 Вячеславом Кутовим.

Спробуємо визначити, що ж таке мажоритарна система виборів, і чи дійсно вона ефективна для для обрання «гідних» кандидатів на виборах?!

В основі мажоритарної системи лежить принцип більшості (переможцем на виборах вважається кандидат, який одержав більшість (абсолютну чи відносну) голосів виборців. Виборчі округи тут є одномандатними, тобто від кожного округу обирається один депутат (який є для виборця кожного конкретного округу відкритим, на відміну від закритого пронумерованого партійного списку). Здавалося б зважаючи на численні  плюси мажоритарної системи (контакт з виборцями, відповідальність, відстоювання інтересів громади), є недоліки, які дискредитують функціонування даної системи та роблять її малопридатною для виборів до Верховної Ради України з позиції обрання найбільш достойних кандидатів. На увазі мається адміністративний ресурс, неможливість постійно працювати на окрузі, відсутність законних механізмів фінансової допомоги нужденним (окрім як з власної кишені) та велика відірваність від громади депутата наприклад з Маріуполя, обраного до Верховної Ради України в місті Києві. Скажемо відверто, що частіше за все депутати не мають жодного відношення до місцевих громад, які їх обирали, окрім бажання за будь-що потрапити до лав Верховної Ради. 

Однак повернемося до місцевих рад та окремо зупинимося на перевагах мажоритарної системи виборів саме у місцеві ради і як же обрати гідного кандидата?

Основне питання чому ж мажоритарка корисна для місцевих рад. Варто замислитися і зрозуміти, що в ідеалі громаді дійсно краще обирати в депутати людину з свого ж міста, району, села, а може й вулиці, щоб він та його рідні проживали там, де він балотується, тоді депутат буде зацікавлений у наведенні та забезпеченні порядку на окрузі, підтриманні власного іміджу та репутації. Якщо він до того ж є представником (висуванцем) від потужної політичної партії, тоді на його дії чи бездіяльність можна додатково звернутися в територіальний офіс партії, що в свою чергу є додатковим дієвим та ефективним спосіб для поліпшення якості роботи обранця та захисту інтересів громадян в окрузі.

Що ж стосується кандидатів в депутати, спробуємо виокремити їх на декілька основних груп і детально охарактеризувати їх «плюси» та «мінуси», спираючись на досвід, отриманий з двох останніх скликань Київської міської ради.

Перша група – це депутати-бізнесмени з великим бізнесом.

Друга група- це депутати-ставленики, співробітники чи родичі заможного бізнесмена.

Третя група - депутати-політики, можливо навіть з невеликим бізнесом.

Депутати-бізнесмени – це категорія людей, які купують собі місце у політиці, в основному особисто ніколи не працюють на окрузі після їх обрання, навіть зникають взагалі. Їх основні завдання – повернути втрачені кошти, без врахування інтересів електорату, захист та розвиток власного бізнесу. Такі депутати першими стоять у черзі зрадників (у разі виникнення проблем, особливо це стосується опозиційних до влади політичних обранців), за гарну винагороду продають власний голос, змінюючи політичний табір один за одним, якщо виникає певна загроза їх бізнесу. Для них політика – це бізнес, а не захист інтересів людей, вони завжди у голосуваннях підтримуватимуть лише інтереси власного бізнесу, оскільки розумітимуть, що збільшення власних ресурсів та статків дозволить їм купити собі місце депутата знову і знову, на іншому окрузі або у іншому списку.

Головне зрозуміти, що люди великого бізнесу звикли вертати власні інвестиції мінімум втричі і здогадайтеся за чий рахунок, і на що, вони готові для цього. Ця категорія депутатів зазвичай без принципів, яка готова на все заради грошей, у них – інше мислення, де є тільки прибуток та збиток, все інше є неважливим, їм просто не зрозуміти проблем звичайного виборця.

Депутати-ставленики – це співробітники чи родичі заможного бізнесмена, напевно найбільш негативна група, яка повинна чітко і правильно виконати волю «шефа», оскільки отримує все, що й перша група, але й повинна урвати щось для себе. Таких депутатів дуже важко визначити, зокрема у них немає великого бізнесу, може не бути прямого зв’язку з «шефом», але наявна гарна кампанія за великі гроші. Зв'язок з певною людиною з великого бізнесу може проявитися лише через досить великий проміжок часу. Але борг потрібно віддавати, так як ні один бізнесмен не надасть можливості  такому кандидату балотуватися, не маючи певного компромату на нього.

Депутати – ставленики не мають часу займатися інтересами людей чи округу, в силу того, що вони зайняті справами шефа, а ще  мають щось вхопити і для себе. Так вони і працюють «на благо виборців», забувши про виборця, його інтереси, не бажаючи витрачати час на вирішення його проблем, якщо є можливості заробити та збагатитися, підтверджуючи ще раз основний закон бізнесу.

Депутати-політики – (можливо з невеликим бізнесом) – ця категорія вірить і намагається щось змінити, але потрапити у депутати їм важко, грошей на це немає (адже навіть для статей і реклами потрібні певні кошти), а у разі взяття їх у когось (дивись попередню групу) виникають певні зобов’язання, їх мало хто чує та звертає на них увагу. Тим же депутатам-політикам, хто потрапив у депутати, і з користю витрачає свій час на те, щоб захистити інтереси виборців і працювати в окрузі, не вистачає часу заробляти великі гроші, оскільки вони не мають потужної бізнесової структури.  Депутат-політик розуміє, що політика - його основний хліб і думка виборця важлива, оскільки купити місце депутата або новий округ він не сможе, якщо втратить повагу та довіру на цьому окрузі. Це – та людина, яка в першу чергу робитиме щось для округу, захищатиме інтереси виборців, тому що без їх голосів та без їх довіри  не зможе більше перемогти або й взагалі втратить будь-який шанс бути політиком. Додатковим бонусом для виборця може бути представництво депутата-політика в потужній політичній силі, яка може додатково застосувати до нього партійне стягнення, у разі неналежного захисту інтересів виборців на відповідному окрузі.

Скоро починається передвиборна кампанія до Київради та багатьох місцевих рад міст, селищ нашої країни. Вирішувати кожному з нас, кого обирати з багатьох бажаючих кандидатів.

Однак варто пам’ятати: Кожна робота – це покликання, яке потрібно відчувати і дійсно йти до своєї мети, і в той же час, - це і відповідальність за свої слова, вчинки та результати діяльності. І для політика – це головне. Похід у владу – це відповідальний крок кандидатів в депутати і відповідальність громади.  Перш ніж обирати, подумайте, а чи дійсно кандидат достойний вашого вибору, адже сьогодні ВИ в українських містах та місцевих громадах вирішуватимете майбутнє України.

                                                                                   Сухотерін Дмитро