Про мораль та проституцію

Права людини в нашій країні – словосполучення, яке ще нестійко балансує на осі суспільних та правових відносин. А що вже говорити про маргіналізовані групи населення, які потребують більшого захисту? Одними із таких є представники секс-індустрії.

Про проблеми, із якими стикаються робітники комерційного сексу, про досвід інших країн та про легалізацію надання послуг сексуального характеру розповіла Наталія Ісаєва – Голова Правління Кіровоградського Обласного відділення та виконуюча обов’язки Голови Правління Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська Ліга «Легалайф».

Доброго дня, пані Наталіє! Розкажіть, будь ласка, як давно Ви працюєте в організації і чому обрали саме такий напрям роботи?

В “Легалайф” працюю з 2009 року, фактично із дня офіційної реєстрації Ліги.

У минулому я була секс-працівницею і на власній шкірі відчула багаточисленні порушення моїх прав. От із цього і почалася активна життєва позиція в боротьбі за їх відновлення та допомозі іншим.

Із якими проблемами та ризиками найчастіше зустрічаються робітники комерційного сексу?

Перш за все – це ризик втрати життя і власної безпеки в цілому. Також важливою проблемою залишається безкарність злочинців, коли міліція ігнорує звернення секс-працівників стосовно зґвалтування і крадіжки особистих речей. Часто правоохоронці перекладають всю відповідальність на саму  жертву злочину – мовляв, нема чого займатися такою діяльністю.

Чи має місце шантаж та жорстоке поводження?

Ох, постійно. І в основному - зі сторони працівників міліції, хоча і від клієнтів також.

Щоб не складати протоколи про порушення, у секс-працівниць вимагають гроші. Або, все ж-таки, жінки погоджуються на складання протоколів, щоб їм не підкинули наркотики. Також міліціонери шантажують, що розголосять родичам та дітям в школі про статус цих осіб.

Якщо порівнювати ситуацію із дотриманням прав секс-працівниць в Україні та інших країнах, чи суттєві відмінності?

Говорячи про країни пострадянського простору, наприклад, Киргизстран, то там спочатку була кримінальна відповідальність за секс-роботу, згодом – адміністративна, а зараз така діяльність не карається. Але міліція все одно вимагає гроші, знаходячи дріб’язкові причини - не там стоїш, не так усміхаєшся, палиш в недозволеному місці, бо існує стереотип, що у секс-працівників дуже великий заробіток і він легкий.

В інших країнах, де секс-індустрія регульована державою, наприклад, в Угорщині, інтимні послуги за гроші дозволені, але індивідуально, в своєму приміщенні, не ближче 25 метрів до школи. Бо там вже є діалог влади із працівниками сфери сексуальних послуг. І я вважаю нормальним явищем, коли секс-індустрія визнана роботою, за яку платяться податки та проходиться медкомісія. Найвільнішою ж в такому розумінні є Нова Зеландія, де секс-послуги повністю легалізовані, не регулюються державою і жодними нормами.

Чи правда те, що міліція є одним із найбільших порушників прав Ваших підопічних? Якщо так, то які були випадки і яким чином захиститися від цього?

Нажаль, правда. Наше Кіровоградське відділення Ліги “Легалайф” проводило дослідження за підтримки Фундації Інституту відкритого суспільства (FOSI), згідно з яким основними порушниками є працівники правоохоронних органів, на другому місці клієнти (теж можуть бути правоохоронними органами, які користуються послугами секс-працівників), а на третьому – інші органи влади.

Були факти зґвалтування та доведення до самогубства зі сторони міліції. Як із цим боротися – я не знаю, бо все залежить від доступу до правосуддя. Розумієте, особі, яка надає послуги сексуального характеру в такому разі потрібно відкрити свою конфіденційність, зізнатися у діяльності і разом з тим – визнати, що вона є порушником адміністративного кодексу. Тому доводиться писати заяву у міліцію не як робітник комерційного сексу, а як проста людина.

Таким чином, на наш офіційний запит в МВС надійшла відповідь, що порушень прав секс-працівників та заяв з їхньої сторони не було.

Був навіть такий випадок, коли наша підопічна перебувала в пологовому будинку, народжувала дитину, а на неї в цей день склали протокол, що вона “надавала сексуальні послуги за винагороду невідомій особі”. Це якийсь нонсенс.

Все-таки, чи є ефективні шляхи зупинити міліцейське свавілля по відношенню до секс-працівниць?

У нас діє проект по фіксації порушень прав робітників комерційного сексу зі сторони міліції. Ми збираємо дані, анонімно анкетуємо на предмет виявлення випадків вимагання грошей працівниками правоохоронних органів. Нажаль, доказова база – аудіо та відео, що зафіксували діалог між правоохоронцем і секс-працівником, не приймається до уваги при повідомленні про порушення. В результаті чого у справі записують, що офіційно документального підтвердження порушення з боку правоохоронців не було.

Але після наших звернень до прокуратури, кількість таких випадків зменшується, або, принаймні, вони перестають бути надто явними. Проте погони не летять, з посад нікого не звільняють.

Все ж-таки, коли правоохоронці знають, що за ними іде так зване громадське спостереження, вони більше намагаються дотримуватися меж законів.

Чи доводилося вам особисто стикатися із нерозумінням, осудом у суспільстві?

Нажаль, так. В основному починаються розмови з того, що це аморально і не так, як повинно бути. В той же час це сама давня професія. У багатьох стереотипи, що всі секс-працівниці – наркозалежні, відсталі люди і таке інше. Показуючи на власному прикладі, що це не так, що я маю роботу, сім’ю, то суспільна думка починає потроху змінюватися.

Як Ви вважаєте - можливо змінити ставлення у суспільстві до такого роду діяльності?

Знаєте, можливо – якщо, скажімо, врахувати, що різниця між ВІЛ-позитивними людьми та секс-працівниками у тому, що інфекція залишається назавжди, а послуги сексуального характеру можна перестати надавати зі зміною життєвих обставин та пріоритетів: з’явилася сім’я, діти, змінилася сфера діяльності.

В соціальних мережах ведуться обговорення з приводу легалізації та декриміналізації такої роботи. Є багато прихильників узаконення секс-роботи, бо це б знизило рівень злочинності, пов’язаний зі зґвалтуваннями й інфекціями.

Що вже зроблено і куди рухатися далі?

Наша Ліга проводить просвітницьку роботу, в ході реалізації якої розповідаємо, що секс-працівники – це ті ж люди, які нічим іншим, окрім роду діяльності, не відрізняються.

Щоб секс-індустрія була визнаною як професія, потрібний діалог із владою для зміни законодавства. Але, наприклад, на конференцію, яку ми робили в минулому році, не прийшов жодний представник влади, окрім охорони здоров'я. МВС взагалі не йде на жодні переговори. Можливо, тому, що це їхня “годівниця”. Проституція, зброя і наркотики - це все під дахом міліції.

Як скоро, на Вашу думку, секс-робота в Україні буде визнаною як професія?

Правду кажучи, не знаю (сміється, - прим.авт.). Близько 10 років ми рухалися до того, щоб зняти кримінальну відповідальність за надання комерційних секс-послуг, приблизно стільки ж часу потрібно іти до відміни адміністративної відповідальності, а вже потім говорити і про легалізацію.

Багато хто висловлює побоювання, що це може спричинити появу великої кількості секс-робітників. Але ж якщо для людини це з самого початку було аморальним, то хіба після легалізації в неї зміниться мораль і вона подасться у секс-бізнес? Я переконана, що ні.

Якби Ви мали можливість щось змінити для досягнення цілей «Всеукраїнської Ліги «Легалайф», що б це було?

Думаю, що для досягнення цілей нам знадобиться хоча б декілька депутатів, які напишуть законопроект і пролобіююють його для легалізації комерційного сексу, чи хоча б відміни адміністративної статті за таку дільність. Зрозуміло, що все потрібно робити послідовно та логічно. Діалог із владою теж має бути зручним і владі і секс-працівникам, щоб це не обмежувало прав обох сторін і було взаємовигідно для суспільства в плані податків.

Асоціація УМДПЛ


Джерело