1. Незважаючи на певні послаблення, силові структури влади продовжують утримувати за ґратами кілька десятків людей, чия вина в більшості випадків не доведена або полягає лише в участі (дійсній чи уявній) в протестному русі проти існуючого режиму.
2. Як видно з безлічі свідчень, противники режиму, взяті в полон чинною владою, піддавалися й піддаються тортурам і знущанням.
3. Як випливає із Закону № 737-VII від 29.01.2014 р., прийнятого парламентською більшістю, з офіційних заяв представників Генеральної Прокуратури, МВС та інших відомств, подальша доля захоплених людей не залежить від їхньої вини чи будь-яких законних процедур, а ставиться в залежність від поступок протестувальників на користь державних органів та осіб, які вчинили захоплення й утримання цих людей.
4. Відповідно до ч. 1 статті 1 Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручників (затверджена Резолюцією № 34/146 Генеральної Асамблеї ООН від 17.12.1979 р.), «будь-яка особа, яка захоплює або утримує іншу особу й погрожує вбити, завдати пошкодження або продовжувати утримувати іншу особу (тут і далі іменовану як «заручник»), для того щоб змусити третю сторону, а саме: державу, міжнародну міжурядову організацію, будь-яку фізичну або юридичну особу або групу осіб — вчинити або утриматися від вчинення будь-якого акту в якості прямої чи непрямої умови для звільнення заручника, вчиняє злочин захоплення заручника за змістом цієї Конвенції». При цьому Конвенція визначає всі види захоплення заручників як небезпечний прояв міжнародного тероризму.
5. Таким чином, згідно з міжнародними нормами, особи, захоплені силовими структурами України в період громадянських протестів проти чинного режиму, звільнення яких обумовлюється виконанням тих чи інших вимог з боку державних органів України, мають статус заручників, а посадові особи України, які беруть участь у їх захопленні та утриманні — статус терористів, які вчинили і продовжують здійснювати особливо тяжкий злочин.
6. Відповідно до Конвенції, всі, хто бере участь у захопленні або спробі захоплення заручників, а також спільники цих осіб, вважаються злочинцями. Такими особами (які захопили й утримують заручників, в основному, з числа супротивників чинного режиму) є:
Президент України В. Ф. Янукович, як керівник державних структур, що здійснили захоплення й утримання заручників, який безпосередньо висунув на переговорах умови їхнього звільнення,
співробітники МВС і прокуратури — безпосередні учасники захоплення заручників і подальшого їх документального оформлення шляхом фальсифікації документів про неіснуючі правопорушення, ініціатори та учасники тортур і знущань над заручниками,
судді, які за свідомо підробленими документами здійснювали процедуру «оформлення» заручників з явними порушеннями права останніх на справедливий суд,
народні депутати України (всього 235 чоловік), які, будучи у змові з Президентом, прийняли т. зв. закон «Про недопущення переслідування і покарання осіб, у зв’язку з подіями, що мали місце під час мирних зібрань», чим створили в Україні нормативну базу для вчинення злочинів захоплення й утримання заручників.
Виходячи з вищевикладеного, ми заявляємо й вимагаємо:
співробітники МВС і прокуратури — безпосередні учасники захоплення заручників і подальшого їх документального оформлення шляхом фальсифікації документів про неіснуючі правопорушення, ініціатори та учасники тортур і знущань над заручниками,
судді, які за свідомо підробленими документами здійснювали процедуру «оформлення» заручників з явними порушеннями права останніх на справедливий суд,
народні депутати України (всього 235 чоловік), які, будучи у змові з Президентом, прийняли т. зв. закон «Про недопущення переслідування і покарання осіб, у зв’язку з подіями, що мали місце під час мирних зібрань», чим створили в Україні нормативну базу для вчинення злочинів захоплення й утримання заручників.
Виходячи з вищевикладеного, ми заявляємо й вимагаємо:
До 18.02.2014 р. включно органам державної влади України і всім її силовим структурам негайно і без всяких попередніх умов звільнити заручників, припинити їх кримінальне переслідування, негайно припинити нові захоплення та викрадення супротивників режиму. У разі невиконання даної вимоги ми будемо наполягати, щоб перераховані вище особи, відповідальні за захоплення й утримання заручників, з 18.02.2014 р. були оголошені «поза законом».
Це передбачає заклик до всіх громадян України, громадян інших країн, їхніх урядів і організацій — починаючи з 18.02.2014 року, здійснити заходи зі звільнення заручників і знешкодження банди терористів, якими виявилися вищі посадові особи нашої держави та їхні підлеглі, будь-якими засобами, адекватними тяжкості скоєного злочину (міжнародний тероризм у формі захоплення заручників), аж до фізичного знищення осіб, які продовжують дану терористичну діяльність.
Ми всіляко підтримуємо розгортання сил Самооборони Майдану у Києві та всіх регіонах України.
Історія режимів та персональних визначень влад в Україні
ВідповістиВидалитиЗ 1991 по 2001 – транзитна демократія.
2001-2004 – авторитаризм Президента Кучми, олігархія.
2005-2010 – транзитна демократія, охлократія самого Ющенко та олігархія, що підкуповувала оточення та рідних Ющенко.
2010-2012 – авторитаризм Януковича, олігархічно-бандитський режим.
2013-2014- диктатура Януковича в ситуації олігархічно-бандитського режиму.
З 18 лютого 2014 року – кривава диктатура Януковича.
Легітимність та законність в нинішній революційній ситуації
Законною влада вважається до тих пір, поки вона не починає вбивати власний народ.
Закон в правовій традиції має суттєві обмеження – він повинен бути визнаний народом, тобто легітимним. Порушення прав народу веде до розриву між правом і законом.
В такому разі діє право, а не закон.
Єдиним суб'єктом права є народ, а не будь-які органи навіть дуже законної влади. Лише народ визначає, що є легітимним. Втрата легітимності влади, не дозволяє їй посилатися на власну законність.
Нелегітимна влада не тільки втрачає право приймати законні рішення, але і сама опиняється поза законом.
Інакше кажучи, влада самостійно може називати себе законною лише до того часу, допоки це право не заперечує народ.
Після втрати легітимності всякі посилання влади на свою законність є брехливими.
З 18-го лютого 2014 року влада Президента, влада Парламенту, судова влада і силові органи в Україні більше не є легітимними, а тому не можуть також вважатися законними.
Влада, яка зі зброєю воює з власним народом, є кривавою, як би вона себе не виправдовувала законними діями проти терористів, екстремістів чи проти опозиції, яка нібито рветься до влади.
З 18 лютого 2014 року Янукович втратив право вважатися Президентом України. Янукович є кривавий диктатор.
З кривавими диктаторами не ведуть переговорів, їх арештовують і піддають народному суду.
Легітимність такого "Президента" може бути поновлено на короткий момент – на час складання заяви про відставку.
Парламент має виконувати волю народу, а не диктувати йому свою волю.
Коли Парламент перестав виконувати волю народу і прийняв закон про заручників (так званий закон про амністію), він фактично він втратив легітимність.
Зараз ми маємо нелегітимний Парламент в Україні.
Легітимність Парламенту може бути відновлено тимчасово і лише в двох випадках – коли і якщо Парламент приймає рішення про відміну попередніх неправових рішень та коли і якщо приймає рішення про переобрання всієї нелегітимної влади – Президента і самого Парламенту.
Всі інші рішення Парламенту не є легітимними.
Суд та силові органи, що діють на боці нелегітимної виконавчої та законодавчої влади є також нелегітимними.
Їх легітимність може бути поновлено в одному випадку – в процесі осуду кривавої тиранії представників інших гілок влади.
Місцева влада, яка користується підтримкою місцевих громад, є єдиною легітимною владою в Україні. Саме рішення місцевих влад отримують статус законності.
В сьогоднішній ситуації місцева влада отримує повноваження відміняти будь-які рішення центральної влади.
Місцева влада створює свої виконавчі та судові органи влади, які повертають легітимність цим органам, які дискредитували себе впродовж останнього часу.
Також місцева влада має створювати народні дружини для охорони громадського порядку.
В ситуації громадянського протесту народу лише центральні органи протестантів є легітимними для всієї України.
Громадянський протест, який здійснює соціальні зміни в суспільстві, стає революцією.
Революційна доцільність не може співвідноситися з законністю дореволюційного часу, яка власне і привела до революції. Якби наявний закон був легітимним, не сталося б революції.
Революційна доцільність має своє право і творить свій закон. http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5304583679b43/